Репортаж. Як живуть донеччани на лінії вогню?
23-10-2014, 10:57. Автор новини: lada_info
З літа на вулицях Донецька тихо… І хоча зараз людей побільшало, деякі магазини, навіть великі торговельні центри зачинені, банки не працюють. Багатьом вдалося залишити місто, сховатися від війни, постійних обстрілів, тиску. І хоча 5 вересня у Мінську були підписані домовленості про припинення вогню, стабільним їхнє втілення не назвеш, спокою в місто вони не принесли. Бойовики з так званої "Донецької Народної Республіки” диктують місту свої правила життя.
Видобуток вугілля та важка промисловість були основною економіки регіону. Сьогодні більшість шахт або пошкоджені, або знищенні, і шахтарі втратили роботу. Ми у селі Трудівське Волноваського району Донецької області. Місцева шахта тут обстрілювалася з липня. Вона розташована менш як за кілометр від передової. Сергій Мальцев, виконавчий директор шахти, вирішив зупинити виробництво:
"Другого серпня стався черговий інтенсивний обстріл після якого обстріли не припинялися щоденно. Тому люди побоювалися спускатися у шахту. Вони приходили на роботу до 15 серпня, але я, як керівник, не наважувався їх відправити у шахту, тому що міна чи снаряд могли потрапити у наш копер, і люди могли залишитися у шахті, не могли би вилізти.”
Приблизно 200 шахтарів з понад півтори тисячі досі працюють тут. Але їхнє завдання – ремонт пошкоджень. Григорій Калугін – теж серед них.
Після робочої зміни він вертається додому. На вулиці – люди. Бойовики так званої "ДНР” кажуть, що невдовзі буде наступний обстріл.
Всі тут знають, що лінія фронту дуже близько. Деякі будинки зруйновані обстрілами, іншим теж постійно загрожує небезпека. Григорій втомлений, але вважає, що донецький регіон повинен і може бути незалежним від всіх:
"Я по-іншому це бачу. Щоб це було не в Росії, і не в Україні. Щоб це була окрема держава, яка б розвивалась і мала гарні стосунки і з Україною, і з Росією. Нехай це буде буферна зона, але хай це буде тією зоною, про яку раніше мріяла Україна.”
"Третій місяць у нас немає світла. Як ви бачили, всі дроти прострілені, обірвані. Немає освітлення, ані на вулицях, ані в оселях електрики немає. Вода іде періодично, в основному більше не іде, ніж іде. Ви знімали газову трубу, газу у нас теж зараз немає, через те, що уламками пошкодило всі газові труби, газ нам відключили,” – нарікає місцева жителька.
"Я ще не отримував грошей. Ми працюємо, але не знаю чи будуть нам платити. Цікаво просто, чи заплатять хоч щось,” – каже Григорій Калугін.
Бойовики так званої "Донецької Народної Республіки” розміщують свої позиції ближче до населених районів. Долаємо один з таких блок-постів, він розташований лише за кілька кілометрів до Мар‘їнки, яку контролюють українські військові. Вона теж розташована на лінії вогню. Між позиціями бойовиків та української армії ведуться перестрілки.
Щойно ми прибули до Мар‘їнки, перетнувши лінію передової через контрольно-пропускні пункти бойовиків "ДНР” та українських військових, сторони розпочали перехресний вогонь. Ми зустріли місцевих жителів. Вони – у розпачі, стомлені, розлючені:
"Наші діти досі не ходять до школи. Ось одна школа зруйнована, внизу… побачите, як будете їхати. Ще одна тут поряд: вікон немає, нічого немає, діти не вчаться. У нас в Мар‘їнці нічого не працює. Слава Богу є електрика, але газу немає, води немає, виживає просто хто як може. Добре, що є транспорт, то ми поїхали, привезли… Не думає про нас ДНР, адже вони не тут, Україні тим більше ми не потрібні. Ми їм просто не потрібні,” – каже пані.
Лінія фронту пролягає уздовж основної дороги до Донецька. Тут можна зустріти розташування української армії. Це блок-пост який також слугує як контрольно-пропускний пункт. Тут неспокійно. Солдати кажуть, що щойно захопили два автомобілі сепаратистів після перестрілки. Командири кажуть, що попередньої ночі сепаратисти вбили тут двох українських солдат.
"Скажу вам як офіцер української армії, як батько, як син, як чоловік, як командир хлопців, з якими я тут стою, такою ціною політичні питання, фінансові питання заможних людей вирішувати як мінімум не чесно,” – каже капітан Саша.
З Донецька вирушаємо до Іловайська і потім до Маріуполя. Ми побували по обидва боки лінії фронту. Протистояння під Іловайськом у серпні забрало величезну кількість життів українських військових. Серпневі події там стали поворотними у ході антитерористичної операції. НАТО та українська влада наголошують, що російські військові взяли безпосередню участь у події.
Путін запропонував українським військовим "зелений коридор” з Іловайська, але колона була атакована на дорозі. У Докучаєвську ми знайшли залишки військової техніки…
Маріуполь мобілізувався перед загрозою. Люди, яких ми зустріли тут, бояться, що найгірше ще попереду. Політичні погляди місцевих жителів часом суттєво відрізняються.
Ми познайомилися з двома друзями: Володимиром та Євгеном.
Володимир: "Я та мій друг… Я за Україну. Він, в принципі, за Росію. У нас абсолютно різні погляди, ми друзі, ми спілкуємося, у нас є взаєморозуміння.”
Євген: "Не зовсім я за Росію…. Я проти…. Я проти кровопролиття”.
Володимир: "Так, ми за мир, за мир у Маріуполі, в Україні та Донецькій області. Але хотілося б, щоб ми були у складі України.”
Євген: "Я в принципі також згоден. Я особисто працюю в Metіnvest, Ви знаєте, так? І я розумію, що якщо буде Новоросія, будуть банкрути, люди будуть сидіти без грошей, я теж проти цього всього.”
За 40 кілометрів від Маріуполя розташовується база полку "Азов”. Нещодавно оголосили про його перехід до складу Національної гвардії України, що дозволить отримати відповідну військову техніку та пройти тренування. МВС України відзначило полк за участь у антитерористичний операції. Представник полку Степан Байда вважає, що Україні потрібно сильне управління:
"Держава має бути незалежною, але все таки мабуть не демократичною, з демократією у тому вигляді, в якому вона зараз існує, з безвідповідальністю, несправедливим урівнянням. Вона має бути морально здоровою із сильною владою обов‘язково.”
Більшості людей, яких ми зустріли на передовій здавалося, що ніхто не розуміє проблем їхнього регіону. Ані Київ, ані Росія. Водночас багато хто з них хоче і далі жити в Україні, хоча вони часом без особливого завзяття говорили про це.
Повернутись назад