Сімейна драма: дитина пішла з дому…
7-07-2015, 11:34. Автор новини: redactor
Тростянецькі правоохоронці знову оголосили в розшук неповнолітню Богдану Золотар. Вона пішла з дому 8 червня та до цього часу не повернулась. Її шукає міліція та батько, оголошення про розшук розмістила Магнолія ТБ. Раніше дівчинка через сварку з батьком втікала з дому вже тричі. У чому ж корінь проблеми в цій родині - з’ясовувала журналістка Оксана Гайсин.
Богдана Золотар з Великої Стратіївки закінчила в цьому році школу, а через тиждень після випускного залишила рідний дім. Вкотре втекла від батька, з яким живуть удвох. Не так, щоб зникла, телефонує зрідка з номера, який не висвічується, але в рідне село повертатися не збирається. Їй лише 16, а тому й батько вперто не бажає миритися з існуючим станом речей і за будь-яку ціну хоче повернути доньку додому, аби не дати їй до крові стесати коліна і лікті об гострі підводні рифи дорослого життя.
-Та я ж сам знаю, як це рости без матері, - з болем у голосі каже батько втікачки, Василь Золотар, - батько нас залишив, як мені ще й року не було. Мама хворіла на астму. Коли мені було дев’ять років, поїхала у Крим в санаторій на лікування, а звідти її вже привезли. З тих пір жили удвох з бабусею.
Коли настав час служби в армії, і він, і бабуся вмовляли воєнкома виписати Василеві повістку – тоді ж ганьбою вважалося не відслужити. Вмовили. Служив у Ярославлі, звідти привіз собі дружину Наташу. Краще б не вмовили, краще б не віз… За сімнадцять років подружнього життя всякого було, але найтеплішим промінчиком сонця стало народження доньки Богданки. Дружина їй, як і чоловікові, уваги приділяла мало – за п’янками-гулянками не до того було. А після того, як Василь застав її в ліжку з іншим чоловіком, взагалі пішла з дому. Наостанок з товаришами побила йому вікна, двері та добряче налякала малу тим нічним погромом. З тих пір ні Василь, ні Богдана її не бачили.
Хатинка Золотарів старенька, але чепурна. Лад і на подвір’ї, і на городі, і в домі. Василь Григорович помаленьку крок за кроком – як дозволяють заробітки – зробив ремонт, провів воду, а далі і бойлер має бути, і ванна… Тільки б здоров’я не підводило, а воно останніх два роки почало добряче шкутильгати: камені у нирках щоразу змушують проліковуватися. Та цей біль терпимі ший, ніж той, що роз’їдає серце через непорозуміння з донькою.
Поки була менша – ладили. Він знав, що має заробити і принести додому все необхідне, щоб донька і їла, і одягалася не гірше інших. Вона в свою чергу дивилася за порядком в домі, навчилася готувати, вчила уроки. Все змінилося два роки тому. Богдана - то з дому втече, то школу прогуляє, почали зникати гроші, закрутки, продукти… Можливо – так думає батько, збій стався через те, що через лікування змушений був залишати її вдома одну. А, можливо, так Богдана виражала свій протест проти рішення батька не відпускати її з дому після закінчення дев’ятого класу. «У мене, - якось казала йому, - була б уже і професія, і сім’я».
Та і батько за те, аби донька отримала освіту, навчилася заробляти собі на хліб, а потім ішла з дому – тільки ж не в 16, тим більше, не в 14 років, як вона хотіла. Батько й донька хочуть одного, але в різних кольорах. Він бачить її щастя в пастельних тонах тихого, стабільного життя, вона уявляє себе серед сяйва від крутої машини, міської квартири, тугого гаманця.
Як тільки Богдана почала втікати з дому, батько прийшов до Гордіївського сільського голови. Шукали дівчинку самі, без широкого розголосу – кому ж хочеться "виносити сміття" з дому? Та згодом всеодно довелося йти в міліцію. Раз, другий раз, третій… Там почали неоднозначно ставитися до вимог батька шукати його неповнолітню доньку.
-Кожна її втеча з дому обходилася мені в межах тисячі гривень – якраз моя пенсія по інвалідності, - розповідає чоловік. – Брали на бензин, щоб їздити її шукати. А коли вона у грудні пішла з дому, то взагалі сказали, що шукати будуть, але заяву не приймуть. Лише коли втрутилася вінницька кримінальна міліція, куди я звернувся, втрутилася «Магнолія ТВ» та інші компетентні органи – почали пошук. Знайшли її тоді у Бершаді, сказали, що була в подруги. А до мене дійшли чутки, що жила з чоловіком, значно старшим за мене. Мені – 43, то йому що – з 50? І це закон не обходить?
У відділку, серед міліціонерів Богдана почувається комфортно, звикла, з ними жартує, до батька ставиться зверхньо. Їй – чергова пригода, йому - випробування мало не до сліз.
-Ми Богдану минулого року шукали вісім разів, цього року – чотири, - каже начальник кримінальної міліції Валерій Кавун, - і гроші у батька на пошуки ні разу не брали. Цього разу визначити місце її перебування важче, бо знаходиться далеко за межами області, а як себе вести, щоб її не знайшли – вже навчилася. Вона не зникла безслідно, дзвонить знайомим, а додому… Нехай батько не б’є її, тоді, може й повернеться.
Василь Золотар і не приховує, що доводиться часом братися за різку. Як каже, застосовувати батьківський метод виховання. Та тільки, схоже, в даному випадку цей метод вже запізнілий. Дівчинка виросла. Важко батькові чути оте: «нагуляється – повернеться», боїться, аби доньку не втягнули в сексуальне рабства та не вивезли кудись взагалі з України. Його страхи небезпідставні, бо нещодавно Богдана хвалилася знайомій батька по телефону, що за кілька днів матиме закордонний паспорт…
У батьків – своя правда, у дітей – своя. Істина – мабуть, десь посередині. Газета нікому не суддя. Це виключна привілегія Бога. І Він не залишив нас без настанови у тому, якими мають бути взаємостосунки між батьками і дітьми, аби всім було добре. Для дітей звучить вона так: «Шануй батька свого і матір — це перша заповідь з обітницею: щоб тобі добре було і щоб ти на землі був довголітнім» (Послання Ефесянам). Новий Заповіт
Старий Заповіт то і взагалі вкрай суворо осуджував дітей, які своїх батьків не шанують та зневажають. «Проклятий, хто зневажає свого батька й свою матір». «Хто проклинатиме свого батька або матір, того скарати смертю. Хто вдарить батька свого або матір, скарати його смертю». «Око, що глузує з батька й що ненці не кориться, — те око нехай виклюють ворони і пожеруть орлята. Хто обдирає батька або матір і каже: «Це не гріх», — той товариш розбишаки. Хто обдирає батька й проганяє матір, той син ганебний, безсоромний. Хто проклинає батька-матір, того свічка погасне у глухій пітьмі»
Богдана Золотар з Великої Стратіївки закінчила в цьому році школу, а через тиждень після випускного залишила рідний дім. Вкотре втекла від батька, з яким живуть удвох. Не так, щоб зникла, телефонує зрідка з номера, який не висвічується, але в рідне село повертатися не збирається. Їй лише 16, а тому й батько вперто не бажає миритися з існуючим станом речей і за будь-яку ціну хоче повернути доньку додому, аби не дати їй до крові стесати коліна і лікті об гострі підводні рифи дорослого життя.
-Та я ж сам знаю, як це рости без матері, - з болем у голосі каже батько втікачки, Василь Золотар, - батько нас залишив, як мені ще й року не було. Мама хворіла на астму. Коли мені було дев’ять років, поїхала у Крим в санаторій на лікування, а звідти її вже привезли. З тих пір жили удвох з бабусею.Коли настав час служби в армії, і він, і бабуся вмовляли воєнкома виписати Василеві повістку – тоді ж ганьбою вважалося не відслужити. Вмовили. Служив у Ярославлі, звідти привіз собі дружину Наташу. Краще б не вмовили, краще б не віз… За сімнадцять років подружнього життя всякого було, але найтеплішим промінчиком сонця стало народження доньки Богданки. Дружина їй, як і чоловікові, уваги приділяла мало – за п’янками-гулянками не до того було. А після того, як Василь застав її в ліжку з іншим чоловіком, взагалі пішла з дому. Наостанок з товаришами побила йому вікна, двері та добряче налякала малу тим нічним погромом. З тих пір ні Василь, ні Богдана її не бачили.
Хатинка Золотарів старенька, але чепурна. Лад і на подвір’ї, і на городі, і в домі. Василь Григорович помаленьку крок за кроком – як дозволяють заробітки – зробив ремонт, провів воду, а далі і бойлер має бути, і ванна… Тільки б здоров’я не підводило, а воно останніх два роки почало добряче шкутильгати: камені у нирках щоразу змушують проліковуватися. Та цей біль терпимі ший, ніж той, що роз’їдає серце через непорозуміння з донькою.
Поки була менша – ладили. Він знав, що має заробити і принести додому все необхідне, щоб донька і їла, і одягалася не гірше інших. Вона в свою чергу дивилася за порядком в домі, навчилася готувати, вчила уроки. Все змінилося два роки тому. Богдана - то з дому втече, то школу прогуляє, почали зникати гроші, закрутки, продукти… Можливо – так думає батько, збій стався через те, що через лікування змушений був залишати її вдома одну. А, можливо, так Богдана виражала свій протест проти рішення батька не відпускати її з дому після закінчення дев’ятого класу. «У мене, - якось казала йому, - була б уже і професія, і сім’я».
Та і батько за те, аби донька отримала освіту, навчилася заробляти собі на хліб, а потім ішла з дому – тільки ж не в 16, тим більше, не в 14 років, як вона хотіла. Батько й донька хочуть одного, але в різних кольорах. Він бачить її щастя в пастельних тонах тихого, стабільного життя, вона уявляє себе серед сяйва від крутої машини, міської квартири, тугого гаманця.
Як тільки Богдана почала втікати з дому, батько прийшов до Гордіївського сільського голови. Шукали дівчинку самі, без широкого розголосу – кому ж хочеться "виносити сміття" з дому? Та згодом всеодно довелося йти в міліцію. Раз, другий раз, третій… Там почали неоднозначно ставитися до вимог батька шукати його неповнолітню доньку.
-Кожна її втеча з дому обходилася мені в межах тисячі гривень – якраз моя пенсія по інвалідності, - розповідає чоловік. – Брали на бензин, щоб їздити її шукати. А коли вона у грудні пішла з дому, то взагалі сказали, що шукати будуть, але заяву не приймуть. Лише коли втрутилася вінницька кримінальна міліція, куди я звернувся, втрутилася «Магнолія ТВ» та інші компетентні органи – почали пошук. Знайшли її тоді у Бершаді, сказали, що була в подруги. А до мене дійшли чутки, що жила з чоловіком, значно старшим за мене. Мені – 43, то йому що – з 50? І це закон не обходить?
У відділку, серед міліціонерів Богдана почувається комфортно, звикла, з ними жартує, до батька ставиться зверхньо. Їй – чергова пригода, йому - випробування мало не до сліз.
-Ми Богдану минулого року шукали вісім разів, цього року – чотири, - каже начальник кримінальної міліції Валерій Кавун, - і гроші у батька на пошуки ні разу не брали. Цього разу визначити місце її перебування важче, бо знаходиться далеко за межами області, а як себе вести, щоб її не знайшли – вже навчилася. Вона не зникла безслідно, дзвонить знайомим, а додому… Нехай батько не б’є її, тоді, може й повернеться.
Василь Золотар і не приховує, що доводиться часом братися за різку. Як каже, застосовувати батьківський метод виховання. Та тільки, схоже, в даному випадку цей метод вже запізнілий. Дівчинка виросла. Важко батькові чути оте: «нагуляється – повернеться», боїться, аби доньку не втягнули в сексуальне рабства та не вивезли кудись взагалі з України. Його страхи небезпідставні, бо нещодавно Богдана хвалилася знайомій батька по телефону, що за кілька днів матиме закордонний паспорт…
У батьків – своя правда, у дітей – своя. Істина – мабуть, десь посередині. Газета нікому не суддя. Це виключна привілегія Бога. І Він не залишив нас без настанови у тому, якими мають бути взаємостосунки між батьками і дітьми, аби всім було добре. Для дітей звучить вона так: «Шануй батька свого і матір — це перша заповідь з обітницею: щоб тобі добре було і щоб ти на землі був довголітнім» (Послання Ефесянам). Новий Заповіт
Старий Заповіт то і взагалі вкрай суворо осуджував дітей, які своїх батьків не шанують та зневажають. «Проклятий, хто зневажає свого батька й свою матір». «Хто проклинатиме свого батька або матір, того скарати смертю. Хто вдарить батька свого або матір, скарати його смертю». «Око, що глузує з батька й що ненці не кориться, — те око нехай виклюють ворони і пожеруть орлята. Хто обдирає батька або матір і каже: «Це не гріх», — той товариш розбишаки. Хто обдирає батька й проганяє матір, той син ганебний, безсоромний. Хто проклинає батька-матір, того свічка погасне у глухій пітьмі»
Повернутись назад