Захистимо на всіх фронтах - Солідарність Ладижина
10-10-2015, 16:19. Автор новини: trkpk
Олександр КУЧЕР іде до міської ради з командою, яка здатна захистити як жителів нашої громади так і інтереси Ладижина, Лукашівки і Губника на всіх фронтах.
- Ладижину у владі потрібні справжні патріоти! Тому прошу підтримати команду «Солідарність Ладижина», - звертається до виборців Олександр Кучер. - Наш номер у бюлетені №3.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Олександр Кучер веде на вибори свою команду (повний список кандидатів)
Кожний
із них добре знає ціну війни і миру, чітко визначився із життєвими пріоритетами
та гостро відчуває будь-яку несправедливість. Вони більше не можуть стояти
осторонь проблем своїх дворів та вулиць, вони хочуть діяти. Саме тому йдуть на
вибори, при цьому обирають команду «Солідарність Ладижина», якій найбільше довіряють
у місті та яку очолює Олександр Кучер.
* * *
Віктор Довгаль отримав мобілізаційну повістку у березні минулого року. З жовтня по січень у складі 9 батальйону територіальної оборони ніс службу у маріупольському секторі. З травня цього року - служить за контрактом. На даний час - служить у Попасній Луганської області помічником начальника штабу, відповідає за зв’язок батальйону.
Чому не демобілізувався після року служби? Крім патріотичного моменту, є й інший – соціальний, який стосується багатьох воїнів АТО. У мирний час Віктор Довгаль був приватним підприємцем. Само собою - робоче місце і зарплата ніде за ним не збереглися, до того ж, після річної перерви справу продовжити не можна було, а лише почати «з нуля». Зате в армії Віктор працює за спеціальністю - він зв’язківець з вищою освітою. Та і служити стало комфортніше.
- Армія зараз набагато краще усім забезпечена, ніж рік тому, - каже Віктор, - от зараз у нас не холодно, ходимо у футболках, а вже видали теплу амуніцію, буржуйки, дрова… Це зовсім не означає, що волонтери вже непотрібні. Вони дуже підтримують морально, для нас дуже важливо знати, що про нас пам’ятають. А ще є багато побутових дрібниць - папір, ізолента, крони, припой, паяльник та інше, до чого у держави руки не доходять, а воно необхідне. І це все везуть волонтери разом з духом дому.
* * *
Після року служби повернулися додому і звикають до мирного життя Василь Терелюк, Сергій Кучанський і Олександр Петров.
На долю Сергія Кучанського випала оборона Бахмутської траси, Попаснянського району, Кримського. Географія водійської служби Олександра Петрова - 29й, 31й, 32й блокпости Попасна, Врубівка, Кримське. Василь Терелюк - один з восьми ладижинців-розвідників легендарної 128-ої гірсько-піхотної бригади, яка тримала Дебальцевський плацдарм.
Вони живі, вони вдома, але порядки та стан речей на території миру не радують. Там, тобто, на війні, кажуть, усе просто, всі - як одна сім’я, тут - інший вимір.
Згадують, як свого часу їм допоміг Соціальний центр МХП.
- Після виходу з Дебальцево, в мене все згоріло, - розповідає Василь Терелюк, - каска злетіла, бронежилет розірвався... Все потрібно було нове. Мені це організував Олександр Кучер. Інших ладижинських хлопців з моєї бригади теж забезпечили всім, чого їм бракувало.
- У нас, нацгвардійців, була потреба у літній формі, у берцях - все також отримали від Соціального центру МХП, - додає Олександр Петров. - Коли було важко, прийшли до Олександра Кучера і він допоміг.
* * *
Для Інни Білецької війна на Сході почалася у квітні минулого року, коли сепаратисти при підтримці чеченських бойовиків захопили Слов’янськ і Краматорськ. Вчорашні майданівці, які стали нацгвардійцями, проходили військову підготовку у Нових Петрівцях, а потім першими пішли на війну. Пам‘ятаємо яким було забезпечення наших захисників на той час - «питна» вода з калюж, домашні шльопанці на ногах. Інна, як волонтер і координатор Самооборони Вінницької області, шукала благодійників, які допомагали бійців годувати та одягати.
У зону бойових дій вперше поїхала у червні, коли побачила, що не всі передачі знаходять адресатів. У грудні подала документи до Гайсинського військкомату та на півроку уклала контракт зі 128-ю бригадою, як психолог. Але потрапила на фронт у такий час і таке місце, що було не до психологічних тренінгів. То було Дебальцево і його найтрагічніші дні. Оборону міста тримали чимало ладижинців. Серед них були Василь Терелюк і Віталій Химич.
У тісному колі земляків-побратимів Інна зустрічала свій 26-й день народження.
- Хлопці мені навіть торт приготували, - згадує Інна Білецька, - у цинковій коробці від патронів перемазали згущеним молоком кілька шарів печива, цукерками оформили, а зверху – причепили жовто-блакитну стрічку. Ще й шампанське десь роздобули!
По службі Інні довелось працювати навіть в моргу. Страшно, каже, не серед мертвих, а страшно привезти батькам тіло сина. А це теж було її місією - розвозила «200-х» по всій Україні.
- Мене війна дуже сильно змінила, - каже Інна, - я дуже багато горя бачила, багато чого переосмислила…
Зараз молода жінка у декретній відпустці, бавить маленьку Софійку. Продовжує службу чоловік Інни, третя ротація. На щастя, на фронті тиша.
-
Потрібно тепер вдома наводити порядок, - каже Інна Білецька, - і, насамперед у
волонтерській справі. Бо коли приїздиш звідти додому і дізнаєшся про те, як
роздають волонтерам нагороди і статуси, то слів не вистачає. Пригадую, як
потрібно було відвезти додому пораненого гайсинського хлопця. Був у тому районі
один місцевий волонтер. Телефонувала йому та у міську раду - щоб під’їхав. Для
цього потрібно було ухилитись від траси на 15-20 кілометрів і заїхати в
Артемівськ - але він не заїхав. Не завадило б також «почистити» в Ладижині
посвідчення учасників АТО.
У мене, наприклад, його немає. А хтось і близько на передовій не був. Є багато
питань, які потрібно вирішувати. Для цього потрібна команда.
Війна,
якою б страшною вона не була, вчить чітко розставляти крапки над «і» та
безпомилково визначати, з ким можна «іти у розвідку» - будувати плани на
майбутнє та їх реалізовувати.
Повернутись назад