10 правил спілкування із старенькими батьками
20-03-2017, 12:25. Автор новини: redactor
Почуття провини переслідує всіх. Хоч би що було, а залишається відчуття, що ти щось недоробив, недодав, неправильно поводився…Не треба себе винуватити. Винний тільки час. Це замкнений цикл, який від нас не залежить. Спробуйте вкласти у пам’ять ці 10 правил, і нехай вони вам допоможуть, коли настане потреба.
Ці поради – запис лекції Олександра Галицького, вперше опублікованої на сайті католицького часопису Credo:
1. Не чекати задоволення від спілкування
Парадоксально, але якщо ви не будете чекати задоволення від взаємодії з престарілими родичами, то імовірність того, що ви його таки отримаєте, збільшується. Задоволення можна отримати й від себе. Наприклад: якщо на мене чекає тяжка розмова з кимось із батьків, я повинен утриматися від гніву. Одну секунду мені буде тяжко, а потім я відчуватиму задоволення від того, що стримався. Простий прийомчик — як дитяча гра «на слабо»: слабо втриматися? не злоститися?
Я працюю з похилими віком людьми останні 15 років. Коли вони починають мене «їсти», я намагаюся стримуватися, а потім розумію, що ображатися нема на кого: це не просто наші батьки — це ми з вами. Років через 20‑30‑50.
2. Керувати
Ми звикли, що батьки нами командують. Вони сильні люди, і пораду дадуть, і допоможуть. Але раптом настає момент, коли потрібно «перейняти кермо»: тепер сильний — ти, і ти повинен керувати ситуацією.
Вони хочуть, щоб ми були успішними. Якщо я приходжу до стареньких батьків і починаю жалітися, — вони вже нічим не можуть мені допомогти… Тому я розділив дві правди: є хороша правда і та, якої їм краще не знати ніколи. Наше благополуччя — гарантія їхнього успіху, про це потрібно пам’ятати завжди.
3. Не намагатися їх змінювати
Коли ми були маленькі, дорослі добряче «виїдали нам мізки» розповідями про сусідського хлопчика, який краще навчається і слухається батьків. Коли вони старіють, ми починаємо відповідати їм тим самим: «Дивися, сусідка щодня прогулюється, а ти цілі дні вдома просиджуєш». Ми намагаємося їх виправити, хоча потрібно приймати їх такими, які вони є.
Не треба силкуватися щось в них впихнути, вони вже не підлягають модернізації. Ми можемо їх тільки прийняти. Якщо людина палила цигарки до 80 років, то, найімовірніше, вона вже цього не покине. Як жартує один мій підопічний: «Я роблю дихальні вправи, доки цигарки не закінчуються».
4. Знати їхні «технічні характеристики»
Потрібно абсолютно точно знати, з ким ми маємо справу. Потрібно усвідомити, що таке людина, яка не бачить, не чує, не може підвестися. Аби зрозуміти, що таке сліпа людина, спробуйте опинитися на її місці: наприклад, помалюйте у темряві.
Наші старші родичі щодня бачать, як зменшуються їхні можливості. На мої уроки приходить супер-успішний чоловік років 80 з гаком, у минулому бізнесмен, творець мережі магазинів в Ізраїлі. Він підходить до мене зі сльозами й запитує: «Ти мені допоможеш?» Він страждає через те, як швидко його покидають сили.
Вони борються зі стресом. Один із моїх учнів носить на спині пристрій на зразок металевої розкладачки, з якою він ходить цілий день і яка тримає йому хребет. На ніч він цю конструкцію знімає, але повертатися йому вже не можна. Не схилишся, на бочок не ляжеш.
Інший мій підопічний якось запитав, чи може він сидіти не праворуч, а ліворуч від сусіда. Виявилося, йому не подобається, як сусід співає. Коли я спитав, яка різниця, де сидіти, він відповів: «Правим вухом я вже не чую».
Нам потрібно намагатися розуміти і враховувати такі моменти. Уявіть, що ваші батьки поступово переводять свій режим з автопілота на ручне управління. Вони починають пити таблетки за розкладом. Середня тривалість життя зараз — 80 років. Із них 5 років людина хвора і ще кілька років потребує допомоги. Потрібно це просто прийняти і зрозуміти: добре, це нормальна історія, плата за довге життя.
5. Не вступати у конфлікт
Я сам цього довго вчився. Є такий бронебійний снаряд: «Я у твоєму віці вже був, а ти в моєму — ще ні». І це справді так.
Агресія похилих віком людей береться від невдоволеності собою. Коли ти приймаєш причину агресії, коли усміхаєшся старенькому родичу й не відповідаєш на його атаки, агресія стихає. Якщо відповів — тобі кінець. Звісно, потрібно вміти міняти теми розмови, міняти вектор. Спробуйте, наприклад, у спокійній розмові з батьками взяти й поміняти тему. Ця вправа допоможе вам у ситуації конфлікту.
6. Співчувати, але не жаліти
Співчуття — дуже важлива справа. Однак потрібно розрізняти співчуття і жалощі. Це небо і земля! Жалість нас знезброює: жаліючи людину, ми зазвичай нічим не можемо їй допомогти. А співчуття може бути різним, також і діяльним.
7. Не сперечатися
Не бракує моментів, коли дуже хочеться відповісти. Одна з моїх учениць примусила мене купити важезну дошку, ми два роки випилювали з неї скульптуру. Потім вона нарікала на мене всім: дивіться, яку тяжку роботу він мені завдав! Я все це чув і не відповідав. Я не можу їй нагадати: «Ти мене про це просила» — вона цього не пам’ятає. Коли розумієш, із ким маєш справу, то все стає набагато легшим і простішим.
8. Керувати враженнями
Коли ми молоді, в нас дуже багато вражень, а з віком їх стає дедалі менше. Все, що відволікає стареньких людей від невеселого способу життя, — важливо. Вони сидять перед будинками на лавочках і обговорюють сусідів саме тому, що їм бракує вражень.
Коли ми порушуємо тему, як уберегти стариків від шахраїв, усі поради пов’язані з посиленням оборони: поставити металеві двері, вхідну камеру, заборонити їм підходити до дверей тощо. Насправді ж відповідь проста: їх треба чимось зайняти.
Треба придивлятися до людини. Підсовувати їй щось. Якщо хочеш, щоб старий швидко залишив тебе у спокої, — просто посади його на стілець і почни здувати пилинки. Він довго не просидить. Моя тьотя, наприклад, полюбляла передруковувати вірші Пушкіна на старому комп’ютері. Інша моя знайома, бабця 80‑річного віку, вже нічого не чує, зате плаває в басейні п’ятьма стилями.
До мене приходять учні й кажуть: як швидко час минув, я й не помітив! Щоденно приходять чоловік 40. Коли починається інтеракція між ними — це вже обмін враженнями. Вони обговорюють також і мене — це нормально. Один із підопічних мені сказав: «Ти для мене як дві чарки горілки».
Враження бувають різними, не завжди хорошими. Якось мої клієнти повитягали стільці на балкон і дивилися, як людину виловлюють із басейну й забирають на «швидкій» — це також враження. Ми можемо старатися зробити так, щоби їхні враження були тільки хорошими, однак ми не всесильні.
9. Не винуватити себе
Почуття провини переслідує всіх. Завжди залишається відчуття, що ти щось недоробив, недодав, неправильно поводився з батьками. Не треба себе винуватити. Винен тільки час. Це замкнений цикл, який від нас не залежить.
Потрібно зрозуміти, що людина, яка наближається до межі життя і смерті, насамперед звернена у себе й намагається впорядкувати своє минуле. Я спілкувався з багатьма літніми людьми, які згадують те, що було 40‑50 років тому, і намагаються все це розкласти по поличках. Пам’ять схожа на плашку з піском. Коли ти її перевертаєш, події вчорашнього дня вилітають одразу, а на денці залишаються мама і тато. Люди йдуть у себе, і ми в цьому не винні, ми маємо це прийняти, змиритися з цим і постаратися дати їм якомога більше.
І в будь-якому разі, потрібно берегти себе. Треба навчитися відпочивати. Якщо постійно жити життям літньої людини, зрештою сам же будеш винен: тебе звинуватять у тому, що твоє життя не склалося. Чому ти не одружився? Чому ти не народила дітей?
10. Прощати
Потрібно навчитися залишати образи у вчорашньому дні. Це як комп’ютер: ти його перезавантажив і починаєш працювати заново. Якщо сьогодні ти не простив свого діда, завтра — так може статися — його вже не буде серед живих. І що тоді?
Я налагодив стосунки з матір’ю після того, як залишив деякі теми незакритими. Коли мені було 20, я думав: ось я зараз трохи поясню, і вона зрозуміє. Вона не зрозуміла. Тому я навчився не закривати теми, а просто переступати через них.
Але щоби прощати, треба мати сили. Існує чимало технік відновлення. Особисто я придумав для себе «техніку п’яти хвилин»: просто виходжу з приміщення, сиджу п’ять хвилин і ні про що не думаю. Потім повертаюся з новими силами, аби знову мати змогу співчувати.
Одна з головних моїх заповідей — умійте їх розсмішити. Весела людина не небезпечна.
Ці поради – запис лекції Олександра Галицького, вперше опублікованої на сайті католицького часопису Credo:
1. Не чекати задоволення від спілкування
Парадоксально, але якщо ви не будете чекати задоволення від взаємодії з престарілими родичами, то імовірність того, що ви його таки отримаєте, збільшується. Задоволення можна отримати й від себе. Наприклад: якщо на мене чекає тяжка розмова з кимось із батьків, я повинен утриматися від гніву. Одну секунду мені буде тяжко, а потім я відчуватиму задоволення від того, що стримався. Простий прийомчик — як дитяча гра «на слабо»: слабо втриматися? не злоститися?
Я працюю з похилими віком людьми останні 15 років. Коли вони починають мене «їсти», я намагаюся стримуватися, а потім розумію, що ображатися нема на кого: це не просто наші батьки — це ми з вами. Років через 20‑30‑50.
2. Керувати
Ми звикли, що батьки нами командують. Вони сильні люди, і пораду дадуть, і допоможуть. Але раптом настає момент, коли потрібно «перейняти кермо»: тепер сильний — ти, і ти повинен керувати ситуацією.
Вони хочуть, щоб ми були успішними. Якщо я приходжу до стареньких батьків і починаю жалітися, — вони вже нічим не можуть мені допомогти… Тому я розділив дві правди: є хороша правда і та, якої їм краще не знати ніколи. Наше благополуччя — гарантія їхнього успіху, про це потрібно пам’ятати завжди.
3. Не намагатися їх змінювати
Коли ми були маленькі, дорослі добряче «виїдали нам мізки» розповідями про сусідського хлопчика, який краще навчається і слухається батьків. Коли вони старіють, ми починаємо відповідати їм тим самим: «Дивися, сусідка щодня прогулюється, а ти цілі дні вдома просиджуєш». Ми намагаємося їх виправити, хоча потрібно приймати їх такими, які вони є.
Не треба силкуватися щось в них впихнути, вони вже не підлягають модернізації. Ми можемо їх тільки прийняти. Якщо людина палила цигарки до 80 років, то, найімовірніше, вона вже цього не покине. Як жартує один мій підопічний: «Я роблю дихальні вправи, доки цигарки не закінчуються».
4. Знати їхні «технічні характеристики»Потрібно абсолютно точно знати, з ким ми маємо справу. Потрібно усвідомити, що таке людина, яка не бачить, не чує, не може підвестися. Аби зрозуміти, що таке сліпа людина, спробуйте опинитися на її місці: наприклад, помалюйте у темряві.
Наші старші родичі щодня бачать, як зменшуються їхні можливості. На мої уроки приходить супер-успішний чоловік років 80 з гаком, у минулому бізнесмен, творець мережі магазинів в Ізраїлі. Він підходить до мене зі сльозами й запитує: «Ти мені допоможеш?» Він страждає через те, як швидко його покидають сили.
Вони борються зі стресом. Один із моїх учнів носить на спині пристрій на зразок металевої розкладачки, з якою він ходить цілий день і яка тримає йому хребет. На ніч він цю конструкцію знімає, але повертатися йому вже не можна. Не схилишся, на бочок не ляжеш.
Інший мій підопічний якось запитав, чи може він сидіти не праворуч, а ліворуч від сусіда. Виявилося, йому не подобається, як сусід співає. Коли я спитав, яка різниця, де сидіти, він відповів: «Правим вухом я вже не чую».
Нам потрібно намагатися розуміти і враховувати такі моменти. Уявіть, що ваші батьки поступово переводять свій режим з автопілота на ручне управління. Вони починають пити таблетки за розкладом. Середня тривалість життя зараз — 80 років. Із них 5 років людина хвора і ще кілька років потребує допомоги. Потрібно це просто прийняти і зрозуміти: добре, це нормальна історія, плата за довге життя.
5. Не вступати у конфлікт
Я сам цього довго вчився. Є такий бронебійний снаряд: «Я у твоєму віці вже був, а ти в моєму — ще ні». І це справді так.
Агресія похилих віком людей береться від невдоволеності собою. Коли ти приймаєш причину агресії, коли усміхаєшся старенькому родичу й не відповідаєш на його атаки, агресія стихає. Якщо відповів — тобі кінець. Звісно, потрібно вміти міняти теми розмови, міняти вектор. Спробуйте, наприклад, у спокійній розмові з батьками взяти й поміняти тему. Ця вправа допоможе вам у ситуації конфлікту.
6. Співчувати, але не жаліти
Співчуття — дуже важлива справа. Однак потрібно розрізняти співчуття і жалощі. Це небо і земля! Жалість нас знезброює: жаліючи людину, ми зазвичай нічим не можемо їй допомогти. А співчуття може бути різним, також і діяльним.
7. Не сперечатися
Не бракує моментів, коли дуже хочеться відповісти. Одна з моїх учениць примусила мене купити важезну дошку, ми два роки випилювали з неї скульптуру. Потім вона нарікала на мене всім: дивіться, яку тяжку роботу він мені завдав! Я все це чув і не відповідав. Я не можу їй нагадати: «Ти мене про це просила» — вона цього не пам’ятає. Коли розумієш, із ким маєш справу, то все стає набагато легшим і простішим.
8. Керувати враженнями
Коли ми молоді, в нас дуже багато вражень, а з віком їх стає дедалі менше. Все, що відволікає стареньких людей від невеселого способу життя, — важливо. Вони сидять перед будинками на лавочках і обговорюють сусідів саме тому, що їм бракує вражень.
Коли ми порушуємо тему, як уберегти стариків від шахраїв, усі поради пов’язані з посиленням оборони: поставити металеві двері, вхідну камеру, заборонити їм підходити до дверей тощо. Насправді ж відповідь проста: їх треба чимось зайняти.
Треба придивлятися до людини. Підсовувати їй щось. Якщо хочеш, щоб старий швидко залишив тебе у спокої, — просто посади його на стілець і почни здувати пилинки. Він довго не просидить. Моя тьотя, наприклад, полюбляла передруковувати вірші Пушкіна на старому комп’ютері. Інша моя знайома, бабця 80‑річного віку, вже нічого не чує, зате плаває в басейні п’ятьма стилями.
До мене приходять учні й кажуть: як швидко час минув, я й не помітив! Щоденно приходять чоловік 40. Коли починається інтеракція між ними — це вже обмін враженнями. Вони обговорюють також і мене — це нормально. Один із підопічних мені сказав: «Ти для мене як дві чарки горілки».
Враження бувають різними, не завжди хорошими. Якось мої клієнти повитягали стільці на балкон і дивилися, як людину виловлюють із басейну й забирають на «швидкій» — це також враження. Ми можемо старатися зробити так, щоби їхні враження були тільки хорошими, однак ми не всесильні.
9. Не винуватити себе
Почуття провини переслідує всіх. Завжди залишається відчуття, що ти щось недоробив, недодав, неправильно поводився з батьками. Не треба себе винуватити. Винен тільки час. Це замкнений цикл, який від нас не залежить.
Потрібно зрозуміти, що людина, яка наближається до межі життя і смерті, насамперед звернена у себе й намагається впорядкувати своє минуле. Я спілкувався з багатьма літніми людьми, які згадують те, що було 40‑50 років тому, і намагаються все це розкласти по поличках. Пам’ять схожа на плашку з піском. Коли ти її перевертаєш, події вчорашнього дня вилітають одразу, а на денці залишаються мама і тато. Люди йдуть у себе, і ми в цьому не винні, ми маємо це прийняти, змиритися з цим і постаратися дати їм якомога більше.
І в будь-якому разі, потрібно берегти себе. Треба навчитися відпочивати. Якщо постійно жити життям літньої людини, зрештою сам же будеш винен: тебе звинуватять у тому, що твоє життя не склалося. Чому ти не одружився? Чому ти не народила дітей?
10. ПрощатиПотрібно навчитися залишати образи у вчорашньому дні. Це як комп’ютер: ти його перезавантажив і починаєш працювати заново. Якщо сьогодні ти не простив свого діда, завтра — так може статися — його вже не буде серед живих. І що тоді?
Я налагодив стосунки з матір’ю після того, як залишив деякі теми незакритими. Коли мені було 20, я думав: ось я зараз трохи поясню, і вона зрозуміє. Вона не зрозуміла. Тому я навчився не закривати теми, а просто переступати через них.
Але щоби прощати, треба мати сили. Існує чимало технік відновлення. Особисто я придумав для себе «техніку п’яти хвилин»: просто виходжу з приміщення, сиджу п’ять хвилин і ні про що не думаю. Потім повертаюся з новими силами, аби знову мати змогу співчувати.
Одна з головних моїх заповідей — умійте їх розсмішити. Весела людина не небезпечна.
Повернутись назад