Головний секрет щастя, або уміти зачекати
20-09-2017, 12:35. Автор новини: trkpk
Коли тобі виповниться тридцять п'ять із плюсом, усі друзі й знайомі починають делікатно заспокоювати, мовляв, з роками витримка збільшується, і, як гарному спиртному напою, це значно додає якості і вартості. І вони повністю праві: чим більше років, тим більша витримка.
Скільки проблем виникає у житті через те, що не можеш зачекати! Не потерпіти - із цим у наших жінок, як правило, перебір (їх всепрощення часом і зменшити не завадило б), а саме так - зачекати. Не розсердитись відразу , коли начальник нізащо вичитав. Не відповісти у ту ж секунду, коли нахамили в магазині або в транспорті. Не дзвонити чоловікові, який не проявляє до тебе інтерес. Не поїхати через годину після сварки мириться до коханого, який сам провинився. Не накричати у відповідь, коли чоловік без попередження перейшов на підвищені тони. І ще багато чого "не", тому що, ти молода, емоцій і гормонів - через край, а любові до себе мало.
Коли ти стаєш зрілою особистістю, навіть ті, кому колись незмінно вдавалося вивести тебе із себе, відзначають: "Ну, у тебе й витримка!". А ти вже не знаєш, радіти цьому або засмучуватися. Тому що, з одного боку, витримка - однозначно не ознака молодості, а, з іншого боку, іноді одержуєш неймовірний кайф від того, що вмієш керувати собою, що самодисципліна - не порожнє слово, і ти таки можеш це.
У вашому житті, напевно, було або буває щось подібне… Написала одну гнівну смс, хочеться ще вісім навздогін настрочити й усе пояснити. Посварилася по телефону із кимось близьким, розпирає бажання відразу передзвонити й висловитися до кінця, і дзвонити доти, поки твій номер не заблокують. Не відкрив парубок двері, будеш дзвонити у дверний дзвінок доти, поки міліцію не викличуть. Відправила останній прощальний електронний лист, а потім ще три пост-прощальні, а через два дні - один, примирливий. Мамі все висловила, пішла з дому, а наступного дня ввечері повернулася, тому що квартиру зняти - зовсім не подарунок. Вирішила із чоловіком розлучитись, заявою в запалі пригрозила, а через день прийшла гроші на чоботи просити. Ляснула дверима в кабінеті начальника, через півгодини принесла заяву на звільнення, ніч проплакала і вранці погодилася на понаднормову роботу не за своєю посадою. Тим самим убила всі досягнення від першого кроку, втратила самоповагу й показала себе вкрай неврівноваженою особою. Зупинитися б тоді…
Припинити потік свідомості, коли бушують тайфуни в душі, дуже важко. Це високий клас - таке керування собою. Той, хто може в потрібний момент просто сказати собі: "Стоп!", однозначно здатний виграти будь-яку війну й будь-яку партію. Вам обирати, що вам допоможе: порахувати до десяти або до ста, множити подумки триста шістдесят п'ять на двісті сорок сім, помічати всі навколишні предмети червоного кольору. Або розбити свій мобільник, якщо рука так і тягнеться набрати номер. Або піти поплакати у ванну кімнату. Або вийти на вулицю й обійти свій район раз п'ятнадцять. Або віджатися від підлоги п'ятдесят разів. Або ще сто інших способів, щоб привести себе в почуття - у почуття власної гідності.
Одного разу в житті настає час, коли ти розумієш, що твоє твоїм буде, і разом із цим приходить спокій. Ти починаєш ясно усвідомлювати, що кращий вибір може бути далеко не тим, який доля тобі підкидає в даний момент. Що якщо з якогось приводу хочеться плакати, то це варто робити відразу ж, але всі листи й смс відправляти вранці (якщо насвітанку на вулиці не настане світанок у вашій душі). Що за твоїми тридцятьма п'ятьма роками, будуть і тридцять шість, і тридцять сім років… І життя не зупиниться: і чоловік гідний зустрінеться, і діти народяться, і робота улюблена буде. Що вже про двадцять п'ять говорити, чого вже там коней гнати?
Схоже, уміти зачекати - чи не найголовніший секрет щастя. Не обирати перший варіант, що попався, а взяти саме той, про який мріяла, не бовкнути перше, що спало на думку і про що пошкодуєш, а сказати влучно, тонко, в "десятку" - і одержати справжнє задоволення від того, що змогла витримати й досягти мети. Тому що правильне рішення - така страва, яку найкраще подавати холодною.
Ви можете заперечити: "А як же емоційний інтелект, якщо свої емоції пригнічувати?". Не пригнічувати, а усвідомлювати їх і керувати ними, відповідно, допомагати мисленню. Мало які рішення, прийняті зопалу, бувають ефективними. Емоційний інтелект - це точно не істерика.
І, найголовніше , твоя витримка народжує повагу до тебе. Це те, чому напевно варто в житті вчитися.
Автор Лілія Ахремчик, тренер, психолог
Повернутись назад