Генрі Кіссінджер. «Світовий порядок. Роздуми про характери націй в історичному контексті»
13-10-2017, 13:51. Автор новини: knygarnya
Книжка «Світовий порядок» Генрі Кіссінджера, одного з найвпливовіших зовнішньополітичних стратегів США, лауреата Нобелівської премії миру, є чітким аналізом багатьох критичних проблем у міжнародній політиці. Погляд Кіссінджера, за словами авторитетних критиків, може допомогти сформувати спокійнішу епоху, ніж та, у якій ми живемо сьогодні.
Ставлячи під сумнів існування єдиної загальноприйнятої моделі світового порядку, у своєму історичному екскурсі він розглядає конкуренцію різноманітних варіантів світового порядку як похідну від цивілізаційних уявлень про порядок загалом. Чи можлива співпраця між державами, які мають принципово різні візії світового порядку? Як бути з недержавними акторами світової політики? Чи потребує перегляду взаємозв’язок цінностей і зовнішньої політики? Ці та інші гострі питання розглянуто в контексті можливих змін світового порядку. Для України, яка наполегливо шукає своє місце в мінливому світі, ця праця по-своєму актуальна. Не обов’язково для того, щоб погоджуватися, але для того, щоб бути готовою.
2. Погляд китайської панівної еліти на цю проблему сформулював Ден Сяопін: «Насправді національний суверенітет набагато важливіший, ніж права людини, але Велика сімка (або Вісімка) часто обмежує суверенітет бідних і слабких країн третього світу. Їхні розмови про права людини, свободу і демократію призначені тільки для захисту інтересів сильних і багатих країн, які використовують у своїх інтересах власну силу, щоб залякувати слабкі країни, впроваджувати гегемонію і практикують силову політику».
3. Усі нації, і вороги, і друзі повинні бути зацікавлені у збереженні міжнародної системи. Вони повинні відчувати, що їхні принципи дотримуються, а їхні національні інтереси забезпечено… Якщо міжнародна обстановка відповідає їхнім життєво важливим проблемам, вони будуть працювати, щоб зберегти її.
4. Життєздатність міжнародного порядку відображається в створеному ним балансі між легітимністю та силою, а також у відносній вазі кожного з цих компонентів. Жоден з цих аспектів не покликаний перешкоджати змінам; радше в поєднанні вони прагнуть забезпечити, щоб зміни відбувалися у процесі еволюції, а не грубої конкуренції свобод. Якщо баланс між силою і легітимністю управляється належним чином, дії набувають певного ступеня спонтанності.
5. Демонстрації сили стають периферійними і значною мірою символічними; позаяк конфігурація сил засновується на спільному розумінні, то жодна зі сторін не відчуває необхідності залучати всі свої резерви. Коли цей баланс руйнується, то зникають механізми стримування і відкривається поле дії для найбільш загарбницьких претензій і найбільш непримиренних суб’єктів; хаос триватиме, допоки не буде встановлено нової системи порядку.
Генрі Кіссінджер — американський політолог, дипломат. Лауреат Нобелівської премії миру 1973 року. У 1969–1975 роках був радником із питань національної безпеки, з 1973-го по 1977-й — державний секретар. Нагороджений найвищою цивільною відзнакою США — Президентською медаллю свободи.
Ставлячи під сумнів існування єдиної загальноприйнятої моделі світового порядку, у своєму історичному екскурсі він розглядає конкуренцію різноманітних варіантів світового порядку як похідну від цивілізаційних уявлень про порядок загалом. Чи можлива співпраця між державами, які мають принципово різні візії світового порядку? Як бути з недержавними акторами світової політики? Чи потребує перегляду взаємозв’язок цінностей і зовнішньої політики? Ці та інші гострі питання розглянуто в контексті можливих змін світового порядку. Для України, яка наполегливо шукає своє місце в мінливому світі, ця праця по-своєму актуальна. Не обов’язково для того, щоб погоджуватися, але для того, щоб бути готовою.
ЦИТАТИ
2. Погляд китайської панівної еліти на цю проблему сформулював Ден Сяопін: «Насправді національний суверенітет набагато важливіший, ніж права людини, але Велика сімка (або Вісімка) часто обмежує суверенітет бідних і слабких країн третього світу. Їхні розмови про права людини, свободу і демократію призначені тільки для захисту інтересів сильних і багатих країн, які використовують у своїх інтересах власну силу, щоб залякувати слабкі країни, впроваджувати гегемонію і практикують силову політику».
3. Усі нації, і вороги, і друзі повинні бути зацікавлені у збереженні міжнародної системи. Вони повинні відчувати, що їхні принципи дотримуються, а їхні національні інтереси забезпечено… Якщо міжнародна обстановка відповідає їхнім життєво важливим проблемам, вони будуть працювати, щоб зберегти її.
4. Життєздатність міжнародного порядку відображається в створеному ним балансі між легітимністю та силою, а також у відносній вазі кожного з цих компонентів. Жоден з цих аспектів не покликаний перешкоджати змінам; радше в поєднанні вони прагнуть забезпечити, щоб зміни відбувалися у процесі еволюції, а не грубої конкуренції свобод. Якщо баланс між силою і легітимністю управляється належним чином, дії набувають певного ступеня спонтанності.
5. Демонстрації сили стають периферійними і значною мірою символічними; позаяк конфігурація сил засновується на спільному розумінні, то жодна зі сторін не відчуває необхідності залучати всі свої резерви. Коли цей баланс руйнується, то зникають механізми стримування і відкривається поле дії для найбільш загарбницьких претензій і найбільш непримиренних суб’єктів; хаос триватиме, допоки не буде встановлено нової системи порядку.
Повернутись назад