Один день із життя школяра: 10 годин на навчання і година – на все решту
26-10-2017, 11:18. Автор новини: trkpk
«А ніч тобі навіщо?» - каже вчитель учневі, що не підготував домашнє завдання. Бо вчитель не читав шкільний підручник "Основи здоров’я”, у якому нашим дітям пояснюють ази здорового способу життя. У тому підручнику написано, скільки учень має витрачати часу на спорт і на прогулянки, аби мати міцне тіло, здорову психіку, світлий розум і жагу до знань.
Автор: Леся Москаленко
І ночі над домашніми завданням там ніде не згадуються як запорука знань, здоров’я чи майбутнього життєвого успіху. Так само, як і 7-8 годин, проведених за партою щодня.
Надмірні шкільні навантаження забирають у дітей життєвий час, не залишаючи можливості знайти й удосконалювати те, що їм і справді вдається. Як результат - недочитані параграфи, недовчені дати, недороблені приклади з математики, недописане творче завдання з англійської, абияк завчений вірш.
А на додачу – невроз у батьків, а в дітей – стрес, постійна перевтома, істерики, круги під очима, викривлені спини, головний біль, виснаження. І – небажання вчитися.
І заради чого? Так безумно учаться школярі у Південній Кореї, але там культ знань. Бо в кожного є шанс стати дуже забезпеченою людиною протягом всього життя, і для цього потрібно найкраще скласти їхнє ЗНО. І в цій країні у суспільства є консенсус: нинішнє навантаження у школі неприпустиме, і його потрібно зменшувати.
У нас такого культу знань і успішності немає, бо як би ти не вчився, який би виш не закінчив - прямої залежності між твоїми успіхами у навчанні і твоїми доходами не існує.
А надмірне навантаження у школі виховує лише уміння "закосити" та обдурити вчителя (а потім роботодавця і державу), бо по-іншому в школі не виживеш. Ось цьому насправді і вчить наша школа.
Діти вчаться більше, аніж дорослі працюють
Тривалість робочого дня дорослих українців не може перевищувати 40 годин на тиждень, для підлітків 15-16 років – 24 години на тиждень, а для 16-18 років – 36 годин. Так каже Кодекс законів про працю України. А тепер подивимося, скільки ж трудяться учні в школах.
Візьмемо для прикладу 9 клас загальноосвітньої середньої школи. У 9-му класі вивчають: алгебру, геометрію, фізику, хімію, українську мову й літературу, історію України та всесвітню історію, правознавство, географію, біологію, як правило, дві іноземні мови, основи здоров’я. З предметів, де немає домашніх завдань – праця і фізкультура.
Уроки в школі починаються о 8:30 і тривають приблизно до 15:00 щодня (сім уроків) і приблизно до 16:00 (вісім уроків).
Учень прокидається приблизно о 6:30-7:00 ранку і приходить зі школи після сьомого уроку о 16:00-16:30. Перевдягнувся, поїв, сів за уроки о 17:00.
Згідно з "Державними санітарними правилами і нормами влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу” учні 7-9 класів повинні витрачати на домашні завдання 3 години, а у 10-12 класах – 4 години.
УЧЕНЬ ТРУДИТЬСЯ НАД УРОКАМИ 10 ГОДИН ЩОДНЯ, 50 ГОДИН НА ТИЖДЕНЬ! ЦЕ БІЛЬШЕ, НІЖ РОБОЧИЙ ТИЖДЕНЬ ДОРОСЛОГО УКРАЇНЦЯ
УЧЕНЬ ТРУДИТЬСЯ НАД УРОКАМИ 10 ГОДИН ЩОДНЯ, 50 ГОДИН НА ТИЖДЕНЬ! ЦЕ БІЛЬШЕ, НІЖ РОБОЧИЙ ТИЖДЕНЬ ДОРОСЛОГО УКРАЇНЦЯ
Отже, додамо ці три години й маємо закінчення навчання о 20:00 Виходить так, що з 7:00 по 20:00 учень лише готується, збирається і добирається до школи (зі школи) і безперестанку вчиться, роблячи перерву лише на їжу.
Отже, учень трудиться над уроками 10 годин щодня, 50 годин на тиждень! Це більше, ніж робочий тиждень дорослого українця.
Погодьтесь, детальне ознайомлення з навчальним процесом викликає неабияке бажання побачити живих авторів шкільної програми. А разом з ними тих, хто її затверджував. Мене взагалі дуже цікавить питання – хто несе персональну відповідальність за таку безглузду організацію навчального процесу?!
Та повернімося до норм, яких ніхто не дотримується.
Згідно з нормами сну (які, до речі, наведено в табличках у підручнику "Основи здоров’я”), дитина 9-14 років має спати 10 годин на добу, а підліток 14-17 років – 9 годин.
От і виходить, що з дотриманням усіх норм о 21:00, максимум о 22:00 учень має лягати спати, аби наступного дня о 7:00 ранку знову вставати і збиратися до школи.
Й оті одна чи дві години – і є його час, щоб відпочити, позайматися спортом, подивитися фільм, почитати книжку, погуляти, поспілкуватися...
Насправді ж, цього часу вистачить хіба на те, щоб повечеряти, підготуватися до сну й скласти портфель. Тому свої незроблені справи діти надолужують, лягаючи спати о другій годині ночі. Допізна "висять” у чатах, створюють групи в соцмережах, спілкуються, дивляться кіно чи обмінюються новинами.
Профанація
Я розпитала знайомих учнів, як їм удається вивчити таку кількість уроків, та ще й залишити кілька годин для себе.
Виглядає так: діти намагаються здихатися уроків чимшвидше і де завгодно – на перервах, у метро, в автомобілі. Хтось одного разу вчить лише половину предметів, а наступного разу – іншу половину. Стає у пригоді Інтернет і плагіат.
Хтось історію вивчає по Вікіпедії. Через брак часу, учні не читають повністю твори з української та зарубіжної літератури, а лише скорочений варіант або ж просто стислий переказ у мережі.
Також замість трьох номерів з математики, де в кожному з них по шість прикладів, роблять половину.
Списують розв’язок з ГДЗ («Готові домашні завдання»), побіжно намагаючись розібратися, як воно робиться. З різних предметів проглядають параграфи по діагоналі, або лише читають у кінці кожного параграфа кілька основних тез, позначених як "Головне”.
І це - очікуваний результат надмірного навантаження. Воно в жодному разі не призведе до вироблення рис відповідального громадянина: наполегливості та чесності, і не дасть дітям більше знань. Натомість – відбиває бажання вчитися. Більшість школярів на запитання "Чому ти не намагаєшся вчитися на відмінно?” - відповідали "Бо мені нецікаво”.
Чи можна це вивчити за три години?
Якщо відкинути працю та фізкультуру (там немає "домашки”), то учень 9 класу щодня має виконати домашні завдання з шести предметів.
Їх я знайшла в щоденнику своєї доньки. Завдання на наступний вівторок:
- три номери з алгебри;
- три з геометрії;
- один параграф і дві задачі в зошиті з фізики;
- два параграфи з історії України;
- «Слово про похід Ігорів» з української літератури;
- один параграф з української мови та одна вправа;
- один параграф з географії опрацювати, й чотири повторити (бо буде контрольна робота).
Шість домашніх завдань за три години. Чи можна цей обсяг якісно вивчити за такий проміжок часу? Півгодини на кожен урок.
Ми у своїй родині поставили експеримент: намагалися зробити те, що задано доньці. Ніхто не впорався.
Я два параграфи з історії України читала по 25 хвилин кожен. А це 16 сторінок дрібним шрифтом і майже без ілюстрацій.
Тричі я шукала пояснення деяких речей в Інтернеті. І погоджуюсь – у Вікіпедії і справді написано значно цікавіше!
ШІСТЬ ДОМАШНІХ ЗАВДАНЬ ЗА ТРИ ГОДИНИ. ЧИ МОЖНА ЦЕЙ ОБСЯГ ЯКІСНО ВИВЧИТИ ЗА ТАКИЙ ПРОМІЖОК ЧАСУ?
ШІСТЬ ДОМАШНІХ ЗАВДАНЬ ЗА ТРИ ГОДИНИ. ЧИ МОЖНА ЦЕЙ ОБСЯГ ЯКІСНО ВИВЧИТИ ЗА ТАКИЙ ПРОМІЖОК ЧАСУ?
Наш тато-відмінник проглянув параграф з алгебри, потім сів робити завдання й поцікавився, який невіглас складав цей підручник, де замість пояснень подається якась словесна мішанина.
Наш дід – інженер, фахівець із металів, випадково вчитався у минулорічний так званий «робочий зошит» (у ньому надруковані завдання, які потрібно виконувати, заповнюючи пропущені місця і т. п., інша назва - «зошит на друкованій основі») зі всесвітньої історії.
Наш дід – інженер, фахівець із металів, випадково вчитався у минулорічний так званий «робочий зошит» (у ньому надруковані завдання, які потрібно виконувати, заповнюючи пропущені місця і т. п., інша назва - «зошит на друкованій основі») зі всесвітньої історії.
Довго розглядав чорно-білий погано надрукований фрагмент кінцівки якоїсь статуї, за якою треба було визначити власника кінцівки, і порадив онуці викинути зошит в пічку.
Найбільш адекватною виявилася "домашка” з української мови й літератури. Правило й одна вправа на закріплення правила. Це цілком вкладається в півгодини.
Що стосується «Слова про похід Ігорів», то за півгодини можна прочитати хіба що короткий виклад у інтернеті. Але здолати весь твір за один день і не вимагалося.
Параграф з фізики – це приблизно шість сторінок плюс задача. Опрацювати параграф ще можна, а задачу чи дві – зась!
Географія: один параграф прочитати, й повторити ще чотири за півгодини неможливо в жодному разі.
Алгебра і геометрія потребують по годині на кожен предмет.
Ось і постають учні з батьками перед вибором: або все це робити, або визначити потрібніші для себе предмети, а рештою не заморочуватися. Натомість вільну годинку-дві-три використати на свої хобі, гуртки, басейн, катання на велосипеді чи прогулянку.
Виникає запитання: навіщо мільйони гривень викидаються на друк колосальних накладів підручників, наприклад з історії, якщо учням простіше вивчати історію з Вікіпедії?
Домашні завдання, покликані зацікавити учня, насправді демотивують і викликають нудьгу.
Робочі зошити – щоб не здалося мало
Так звані робочі чи додаткові зошити з різних предметів – ще одна цеглина у тягар науки за наші ж гроші.
Вони, навіть із грифом "Схвалено для використання”, не є обов’язковими, однак школи наполегливо втюхують їх батькам.
Подекуди навіть не запитавши (на батьківських зборах), чи воно їм треба, і чи вони цього хочуть. Більшість цих зошитів (лише ті, що рекомендовані МОН) можуть використовуватися, якщо вчитель уже пройшов з дітьми весь матеріал, і в нього лишився вільний час.
Що ж роблять у школах? Наприклад, задають додому завдання в додаткових зошитах, та ще й виставляють за це оцінки!
Усі ці робочі зошити, з грифами і без, що їх батьки мають купувати за власні кошти, узагалі містять ознаки афери, у якій, схоже, замішані упорядники, видавці й адміністрації шкіл.
Батьки у своїх групах на Фейсбуці пишуть, що купують зошити, бо вчителі на цьому наполягають, а потім, у кінці року, викидають їх чистими, або з кількома списаними сторінками.
Це нагадало мені лікарів, які свого часу старанно прописували пацієнтам для лікування бронхітів дихати випарами води "Боржомі”, яка продається виключно у скляних пляшках. І дихали! Бо доктор прописав.
ДжерелоПараліч волі батьків
Скидається на те, що люди, котрі складають навчальні програми та їх затверджують, або живуть у якомусь паралельному світі, або ніколи не бачили дітей, або їхні діти ніколи не вчилися в українських школах, або ж їм просто на все начхати!
У статті співзасновниці ГО "Батьківський контроль” Зої Звіняцьківської, присвяченій всеукраїнській фінансовій афері із зошитами на друкованій основі, був чудовий термін "параліч волі батьків”.
І навантаження, і погані підручники, і дискримінація дітей та цькування у школах – топові теми на батьківських форумах та у віртуальних спільнотах. Батьки бідкаються і обурюються, однак… далі стурбованості й постів у соцмережах справа, зазвичай, не йде. Багато навіть бояться підійти поговорити із вчителем. Хоча що тут страшного?
Як мама, я й сама вже багато разів стикалася з тим, що батьки не готові відкрито виступити на захист інтересів своїх дітей!
Нам навішуватимуть усе нові й нові методички, а ми слухняно привантажуватимемо ними наших чад. Параліч волі батьків – це, схоже, діагноз. Як і «совок» у головах авторів шкільної програми та шкільних підручників.
Про реформу освіти
Новий "Закон про освіту” каже й про те, що відтепер від учня не чекатимуть безглуздого зазубрювання та бездумного відтворення інформації.
Днями Оксана Макаренко, радниця міністра освіти та науки, співзасновниця ГО "Батьківський контроль”, в одному зі своїх інтерв’ю сказала, що завдання реформи – "навчити школу стати дружньою до дитини й допомогти їй розкрити свій потенціал”. У лікуванні головне – правильний діагноз.
Вважаймо, що діагноз українській шкільній освіті поставлено, і той факт, що вона застаріла й безнадійно відстала від ефективних світових методик, визнано вже на всіх рівнях. Залишилося розпочати лікування.
Бо школа, з її зубрінням, поділом дітей на «хороших» і «поганих», розумних і дурних, слухняних і невихованих, аж ніяк не є дружньою чи такою, що дає їм можливість розкрити здібності й таланти.
У "Законі про освіту” йдеться і про обов’язкову переатестацію вчителів. Учителям обіцяють тренінги, підвищення кваліфікації, перенавчання та зміну мотивацій.
Від себе додам, що ефективним засобом для пришвидшення змін у школі було б разове виконання всіма без винятку вчителями, працівниками районних та міських відділів освіти й самого міністерства домашніх завдань учня 9, 10, чи 11 класу на один учбовий день.
І без помилок, бо буде двійка, тобто звільнення з роботи! Укластися – за три години!
Параліч волі батьківСкидається на те, що люди, котрі складають навчальні програми та їх затверджують, або живуть у якомусь паралельному світі, або ніколи не бачили дітей, або їхні діти ніколи не вчилися в українських школах, або ж їм просто на все начхати!
У статті співзасновниці ГО "Батьківський контроль” Зої Звіняцьківської, присвяченій всеукраїнській фінансовій афері із зошитами на друкованій основі, був чудовий термін "параліч волі батьків”.
І навантаження, і погані підручники, і дискримінація дітей та цькування у школах – топові теми на батьківських форумах та у віртуальних спільнотах. Батьки бідкаються і обурюються, однак… далі стурбованості й постів у соцмережах справа, зазвичай, не йде. Багато навіть бояться підійти поговорити із вчителем. Хоча що тут страшного?
Як мама, я й сама вже багато разів стикалася з тим, що батьки не готові відкрито виступити на захист інтересів своїх дітей!
Нам навішуватимуть усе нові й нові методички, а ми слухняно привантажуватимемо ними наших чад. Параліч волі батьків – це, схоже, діагноз. Як і «совок» у головах авторів шкільної програми та шкільних підручників.
Про реформу освіти
Новий "Закон про освіту” каже й про те, що відтепер від учня не чекатимуть безглуздого зазубрювання та бездумного відтворення інформації.
Днями Оксана Макаренко, радниця міністра освіти та науки, співзасновниця ГО "Батьківський контроль”, в одному зі своїх інтерв’ю сказала, що завдання реформи – "навчити школу стати дружньою до дитини й допомогти їй розкрити свій потенціал”. У лікуванні головне – правильний діагноз.
Вважаймо, що діагноз українській шкільній освіті поставлено, і той факт, що вона застаріла й безнадійно відстала від ефективних світових методик, визнано вже на всіх рівнях. Залишилося розпочати лікування.
Бо школа, з її зубрінням, поділом дітей на «хороших» і «поганих», розумних і дурних, слухняних і невихованих, аж ніяк не є дружньою чи такою, що дає їм можливість розкрити здібності й таланти.
У "Законі про освіту” йдеться і про обов’язкову переатестацію вчителів. Учителям обіцяють тренінги, підвищення кваліфікації, перенавчання та зміну мотивацій.
Від себе додам, що ефективним засобом для пришвидшення змін у школі було б разове виконання всіма без винятку вчителями, працівниками районних та міських відділів освіти й самого міністерства домашніх завдань учня 9, 10, чи 11 класу на один учбовий день.
І без помилок, бо буде двійка, тобто звільнення з роботи! Укластися – за три години!
Повернутись назад