Замість ялинки Дідух: якими були головні свята давніх українців
19-12-2019, 21:05. Автор новини: redactor
Наші предки — сонцепоклонники-хлібороби, жили у гармонії з природою, розуміли свою залежність від неї.
Тож їхній спосіб мислення і ритм життя визначався Сонцем і природними циклами. Вони створили космічно-природний і одночасно святково-трудовий календар, в якому були закріплені їхні основні світоглядні засади, їхнє розуміння сенсу життя, визначальні свята та обрядовість. Фундаментом їхнього життя був Звичай.
Основними святами українців з давніх-давен були чотири: зимове і літнє сонцестояння та весняне і осіннє рівнодення.
Ці вшанування головного небесного світила, без якого немає життя на Землі, підкреслювали, що людина — частина Всесвіту.
Із днем народження, Сонце!
Народний календар сонцепоклонників, який сягає глибини тисячоліть, називають Колом Сварожим.
Коляду, або Різдво (народження) Сонця святкували після зимового сонцестояння (зазвичай 21-22 грудня і ще впродовж кiлькох днів), коли день починає зростати.
Тому пояснювати прадавні свята досить просто, вони не прив’язані до жодної релігії, а тісно переплітаються з природою, і були філософією життя наших пращурів.
Від Коляди (від слова «коло») до Коляди крутиться Коло Свароже — завершується коло обрядів і починається все спочатку. І так без кінця-краю.
Вірогідно, що слово «календар» походить від «колодар».
Основою давнього календаря є астрономічні дані, а головні свята визначаються положенням Сонця.
Саме в період Різдва Сонця починали співати колядки, які після запровадження християнства переінакшили, як і віковічні звичаї та обряди.
Зокрема, всім відома колядка «Ой, радуйся, Земле», продовжувалася словами «ясен Світ народився» або «новий день народився».
Колядки розповідали про сотворення Світу. За давнім народним світоглядом, віддзеркаленим у колядках наших пращурів, ці три календарні дні є відправними точками в часі народження тріади світил: Сонця, Місяця, зорі (зірок, дощику):
Ой там за горою та за кам’яною,
Щедрий вечір!
Ой там виходило та три товариші.
Що перший товариш — ясне Сонце,
А другий товариш — ясен Місяць.
А третій товариш — дрібен дощик.
Місяць уособлює родючість і врожайність, саме його фази визначають приливи і відливи вод на Землі. Місяць — це світло, що йде від Творця. Ось чому в колядках він символізує Дідуха — предка, господаря. Сонце — джерело енергії на землі. Воно годує та обігріває нас, забезпечує добробут у родині. Зоря (зірки, дощик) уособлюють галактичний простір, безмежні простори Сварги, де закладається інформація на майбутнє. А майбутнє належить дітям (продовження роду).
Ясен Місяць — пан господар,
Красне Сонце — жона його,
Дрібні зірки — його діти.
Саме за рухом зірок і планет астрологи пророкують майбутнє: а вода (дрібен дощик), як відомо, є носієм інформації.
У час зимового сонцестояння народжується молоде сонячне світло, воно щодня прибуває й поборює темряву. Відбувається закінчення Корочуна — найтемнішої частини року.
За давніми обрядами, у вогонь вкидали хмиз, суху траву і загадували бажання, аби згоріли всі негаразди, хвороби, злидні.
Ще на початку ХХ століття в українських селах на Різдво ставили не ялинку, а Дідух — сніп жита.
Згодом почали робити дідухи з інших зернових, з яких випікали хліб, з додаванням запашних трав.
Дідух — це символ урожаю, добробуту, багатства, безсмертного предка, зачинателя роду, духовного життя українців.
Дідух встановлювали на покуті — найпочеснішому місці у хаті. На столі ставили дванадцять (або тринадцять, оскільки у прадавні часи було 13 місяців) страв. Серед традиційних страв обов’язково були кутя, коровай (калач), узвар, вареники...
Стародавні свята і вірування забуваються або спотворюються. Свого часу в силу як об’єктивних (перехід на інше літочислення), так і інших відомих причин найважливіші свята були зсунуті в часі — а це призводить до повної втрати магічної дії свята і перериває зв’язок минулого, сучасного і майбутнього народу.
Чужі звичаї знищують наші знання
Першими новорічну ялинку придумали гуни: у них був бог Йерлу, котрий у найперший день року приходив на землю. У цей день потрібно було ставити в будинку ялинку, яку вони вважали священним деревом. Цю традицію, якій уже більше 5 000 років, гуни принесли в Європу.
Перші вбрані різдвяні ялинки з’явилися на території сучасної Франції, в Ельзасі; як стверджують історики, це відбулося в 1605 році. Літопис свідчить: «На Різдво в тутешніх будинках встановлюють ялинки, а на їх гілки вішають троянди з кольорового паперу, яблука, печиво, шматочки цукру і мішуру».
Така традиція поширилась за ініціативи ватажка Реформації Мартіна Лютера, який закликав до реформування тодішньої багатої церковної системи і до простоти обрядів.
Поступово така традиція поширилася по всій Німеччині, а потім — і по всій Європі. Проте ялинки з’являлися спочатку тільки в будинках багатих дворян і купців.
Різноманітними іграшками прикрашали в середньовічній Німеччині не тільки ялинки, а й сосни, гілки вишневих дерев і буків.
Перша скляна ялинкова куля була видута в Тюрінгії (Саксонія) у XVI столітті. У Скандинавії придумали вішати на ялинку прикраси у вигляді сніжинок, зірок та фігурок.
Промислове виробництво ялинкових іграшок почалося тільки в середині минулого століття — тут же, в Саксонії. Митецькі майстри видували іграшки зі скла, вирізали з картону дзвіночки, сердечка, фігурки птахів і звірів, які потім розфарбовували яскравими кольорами.
Спочатку вічнозелені красуні з’явилися в імператорських палацах Франції, Німеччини, Англії, Норвегії, Данії і Росії.
Надбанням же простого люду ялинка стала лише в другій половині XIX століття.
У 1882 році американець Е.Джонсон запропонував підсвічувати ялинку електрикою. А 1895 року теж американець Р. Морріс сконструював першу електричну гірлянду, яка замінила на ялинці свічки, через які часто ставались пожежі.
До Росії та України, зокрема, новорічні звичаї привіз Петро I. Вирішив підлаштуватися під моду тогочасного «євросоюзу» і примусив усю Російську імперію не лише вчитись стригти бороди, вживати тютюн, святкувати Новий рік саме 1 січня, а й скоротив слов’янський Календар на 5200 років: із його волі відлік часу змінився з 6900 року від сотворення Миру в зірковому храмі (тобто не створення світу взагалі, а підписання акта перемир’я у великій давній війні між народами білої Раси та Китаєм) на 1700 рік від Різдва Христового!
У 30-ті роки XIX століття новорічні ялинки ставили тільки в будинках петербурзьких німців, але вже наприкінці того ж сторіччя вони стали головною прикрасою і міських, і сільських будинків.
Ну а вже у XX столітті ошатна ялинка була незмінним атрибутом зимових свят.
Стосовно долі ялинок, тут також варто замислитись: скільки тисяч дерев вирубується щороку заради кількатижневої розваги... Адже від посадки до заготівлі новорічної ялинки проходить мінімум вiсiм років, а щоб виростити дерево заввишки 3 метри, потрібно 10-15 років! Можна обмежитись і великими гілками, а ще краще — встановлювати нашого обрядового Дідуха!
Прадавні традиції приховані у легендах
Окрім того, за прадавніми переказами, хвойні дерева — то тіла українців, які є оберегами рідної землі.
Легенда розповідає, що турецьке військо захопило в полон тисячі полонених, які навіки покидали Україну.
Вони з острахом думали, що попереду — чужина і неволя. Остання зупинка, остання ніч залишилася в отчому краї...
Та на ранок, коли турки знову хотіли сформувати валку полонених, щоб іти далі, полонені не рушили з місця: ніби ноги повростали у землю, ніби міцне коріння тримало їх. Ворогам не допомогли ні стріли, ні шаблі.
Тіла полонених стали тверді, як деревина, а віти-руки вкрилися густими голками. Турків охопив містичний жах, вони, втративши розум, повернулися до свого краю.
А на березі моря стояв дивовижний ліс: дівчата стали сумними ялинками з печально опущеними гілками донизу, молодиці стали соснами, гордо задерши верховіття, юнаки стали ялівцями, сховавши свою силу в цілющу рослину, а зрілі чоловіки піднялися могутніми кедрами, обнявши своїм корінням землю. Так вони й залишилися вічно на рідній землі.
Прилітали птахи і брали насіння і розносили його: по всій Україні виросли гаї з вічнозеленими запашними деревами.
Де виростали такі дерева, легше жилося українцям, які набиралися сили і здоров’я, а вороги завжди боялися заходити у хвойні ліси.
І не дивно: саме у ніч перед Різдвом, коли народжувалося нове Сонце, на вершечки дерев, як говорить легенда, опускалися зорі.
Дерева (як символ пращурів) оживали і входили у кожну хату, наповнювали людей силою, снагою і незнищенною любов’ю до рідної землі.
Дивовижні пісні лунали по всій Україні, добро і щастя, злагода і воля панували у нашому краї.
Дізналися вороги про дивовижні дерева-обереги. Найбільшу силу людині давали кедри. Тому стали нищити, вирубувати ці дерева, вивозити їх iз рідної землі. І сьогодні цих цілющих дерев майже не залишилося.
Знайшли чужинці, як знищити й інші хвойні дерева, які єднають багато поколінь, бережуть міцність роду.
Володар сусіднього краю підступно і хитро вирішив знищити хвойні дерева. Він видав указ якраз напередодні Святого вечора рубати їх і заносити до хати, прикрашати деревця і ще й веселитися...
Люди почали забувати свої чарівні пісні, стали зникати традиції. Адже на зрубане дерево не опускалися зорі, не передавали їм свою силу і пісні...
Та, як відомо, невмируще не можна знищити. З кожним роком усе частіше дзвенять колядки-щедрівки, відроджується чарівний спів, народні пісні і казки доносять до нас нашу прадавню історію. Окрім усякого дива, хвойні дерева дарують нам ліки, їжу, тепло, здоров’я духу.
Тож недаремно в народі говорять: доки буде вічно зеленіти хоч одна ялинка, доти невмирущою буде наша Україна.
То перед тим, як рубати деревце, краще добре подумати...
Приємно відзначити, що відродження обрядів та звичаїв шириться Україною, що в багатьох українських родинах знову встановлюють саме Дідуха замість ялинки на Різдво, до Нового року, пише Україна молода.
У музеях проводять майстер-класи з виготовлення Дідуха. Усе більше українців вивчають національну символіку. Бо, як ще писав Конфуцій, символи і знаки правлять світом. Тож вивчаймо і поширюймо своє, рідне!
Повернутись назад