22 червня, неділя - вшанування жертв німецько-радянської війни (1941-1945)
22-06-2025, 22:25. Автор новини: redactor
В Україні 22 червня згадуємо і вшановуємо пам'ять жертв. Ця дата відзначається щорічно і присвячена початку німецько-радянської війни (1941-1945), яка забрала мільйони життів українців.
Хоча 8 травня в Україні відзначається День пам'яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, що є певною зміною акцентів і наближенням до європейської традиції, 22 червня залишається офіційним Днем скорботи, заснованим Указом Президента України у 2000 році.
Враховуючи поточну ситуацію в Україні,ми повинні розуміти, що це не просто історична дата, а день глибокої рефлексії над ціною війни, цінностями миру та важливістю боротьби за власне існування.
Ми підібрали для вас ключові аспекти, на яких варто цього дня замислитись. І не лише цього дня...
Найголовніше, що українці мають усвідомити: 22 червня – це не просто дата в календарі, а живе нагадування про те, що війна приносить неймовірні страждання та руйнування, і що боротьба за свою свободу, незалежність та мир – це священний обов'язок кожного покоління. Цей день має слугувати потужним стимулом для єднання та продовження боротьби за перемогу, аби більше ніколи не довелося переживати подібні трагедії.
А чи помічали ви дивні збіги, що путін нині говорить і повторює дії очільника нацистської Німеччини? Виявляється, це зовсім не збіги і нам це не здається! Багато істориків, політологів, аналітиків, і навіть лідерів держав, відзначають вражаючі та тривожні паралелі між риторикою, діями та ідеологією Путіна та нацистської Німеччини, очолюваної Адольфом Гітлером. Ось деякі з найбільш очевидних та часто згадуваних збігів:
1. Риторика та пропаганда:
•Виправдання агресії "захистом співвітчизників": Гітлер виправдовував вторгнення до Чехословаччини (Судети) та Польщі необхідністю захистити німецькомовне населення. Путін використовує аналогічну риторику щодо "захисту російськомовного населення" в Україні.
•"Денацифікація" та "демілітаризація": Путін заявляє про цілі "денацифікації" та "демілітаризації" України, що є абсурдним звинуваченням на адресу суверенної держави. Гітлер також використовував подібні терміни, демонізуючи своїх ворогів та виправдовуючи агресію.
•Заперечення існування нації: Гітлер заперечував право на існування певних націй, а Путін неодноразово заявляв, що українці та росіяни – "один народ", або що Україна не є справжньою державою. Це є основою для заперечення суверенітету та права на самовизначення.
•Звинувачення жертви: Пропаганда Гітлера звинувачувала Польщу в нападі на Німеччину перед початком Другої світової війни. Аналогічно, російська пропаганда стверджує, що Україна нібито готувалася до нападу на Росію.
•Пропаганда ненависті: Обидва режими активно використовують державну пропаганду для розпалювання ненависті до "ворога" – чи то "євреїв" та "комуністів" у випадку Гітлера, чи то "нацистів" та "бандерівців" у випадку Путіна.
2. Тактика та дії:
•Анексії територій: Анексія Судетів, а пізніше й усієї Чехословаччини Гітлером знаходить паралелі в анексії Криму та спробах анексії інших українських територій Путіним.
•Розпалювання внутрішніх конфліктів: Гітлер підтримував сепаратистські рухи в сусідніх країнах, щоб потім "захистити" їх. Путін робив це на Донбасі, створюючи маріонеткові "республіки".
•Використання "гібридної війни": Спочатку приховані дії, дезінформація, використання "невідомих" військових, а потім відкрита агресія – це спільні риси.
•Ігнорування міжнародного права: Обидва лідери систематично порушували та ігнорували міжнародні угоди, договори та норми, покладаючись лише на право сили.
•Тоталітарний контроль: Встановлення тотального контролю над інформаційним простором, придушення будь-якого інакомислення, переслідування опозиції.
•Мобілізація суспільства навколо лідера: Створення культу особи лідера, об'єднання населення навколо ідеї "величі" та "відродження".
3. Ідеологія:
•Експансіонізм: Ідея розширення "життєвого простору" (Lebensraum) у Гітлера відповідає путінській ідеї "Русского мира" та відновлення імперії.
•Реваншизм: Обидва лідери спиралися на реваншистські настрої, прагнучи "відновити" велич своєї країни після, на їхню думку, принижень (Версальський договір для Німеччини, розпад СРСР для Росії).
•Використання історичних міфів: Перекручування історії для виправдання своїх дій та створення власного наративу.
Чому це важливо помічати? Ці паралелі є вкрай тривожними, оскільки вони демонструють, що певні авторитарні режими та їхні лідери схильні повторювати одні й ті ж помилки та використовувати схожі методи для досягнення своїх агресивних цілей. Усвідомлення цих збігів допомагає краще зрозуміти природу нинішньої війни в Україні, її ідеологічні основи та можливі наслідки.
Ці збіги є об'єктивним предметом аналізу багатьох експертів і є підставою для серйозного занепокоєння світової спільноти.
Однак, не дивлячись на складність нинішньої ситуації, в України є всі шанси вийти сильнішою з цих випробувань. Так, шлях буде важким і вимагатиме ще багато жертв, але історія України показує, що вона завжди знаходила сили вистояти і перемогти. Нинішня боротьба – це не тільки за Україну, це боротьба за демократичні цінності у всьому світі. І саме тому Україна має величезну підтримку та всі шанси вийти з цієї війни сильнішою, незалежною та процвітаючою державою.
Війна – це трагедія, але водночас це час, коли народ демонструє свою справжню силу і єдність. Історичні паралелі дійсно лякають, але вони також дають розуміння, що тиранія завжди приречена на поразку перед обличчям справжньої волі до свободи.
Повернутись назад