Тернистий шлях України до ратифікації Угоди про асоціацію з ЄС


Синхронній ратифікації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС передував довгий тернистий шлях.

27 червня Петро Порошенко підписав у Брюсселі економічну частину угоди. Президент наділив цю подію навіть більшим символізмом завдяки таким словам:

"Я підпишу угоду про асоціацію ручкою, на якій написано "ЄС–Україна: угода про асоціацію, Вільнюс, 29 листопада”. Тоді цього не сталося, але це та сама ручка. Це свідчить про те, що історичні події — невідворотні”.

Саме цією ручкою так і не скористався у листопаді у Вільнюсі усунутий від влади екс-президент Янукович, який обрав для України інші пріоритети:

"Все, що ми маємо зробити для того, щоб збудувати нормальні відносини у форматі ЄС-Росія-Україна, — це наш обов‘язок”.

Ще одним з таких "обов‘язків” для Януковича мало не став вступ України до Митного союзу, на чому впродовж місяців не припиняла наполягати Москва.

Зміна курсу під тиском Москви поклала початок затяжним і найбільш кривавим протестам за новітню історію України, внаслідок яких колишній президент був змушений шукати притулку у Росії.

Тим часом Євросоюз невпинно повторював, що "двері залишаються відчиненими” і обіцяв надати українським компаніям необхідну технічну і фінансову допомогу для ападтації до європейських норм.

За підрахунками європейських аналітиків, виконання угоди про асоціацію дозволить Україні на 1 мільярд євро збільшити річний обсяг експорту до країн ЄС та на 1% — обсяг власного річного виробництва.

Галузі, яких в Україні безпосередньо торкнуться розширені можливості, — це, насамперед, текстильна і харчова промисловість. Водночас, на додаткове фінансування, а отже і модернізацію завдяки європейським інвесторам зможе розраховувати сільське господарство.




Знайшли помилку в тексті? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter