Децентралізація на Вінниччині: хто не поспішить, той програє

Децентралізація влади, про яку так довго говорили, здається, починається. Дякувати за її лобіювання Україна має насамперед вінничанам, бо прагнення до фінансової спроможності та самостійності було «фішкою» місцевих самоврядців ще з часів пізнього Кучми. Хоча, саме тут цей процес може видатися непростим. Адже реформувати і зробити самодостатніми  доведеться понад 700 місцевих органів самоврядування. Поки що децентралізація сприймається зі скрипом, на фоні недовіри та побоювань: а що, як усе насправді зведеться до панування місцевих князьків і переміщення масштабної корупції та розкрадань на місця? І чи не стане об'єднання громад чимсь на кшталт «добровільної» колективізації?

Про ризики на старті і перспективи реформування влади у регіоні та країні з кореспондентом Укрінформу поспілкувався голова Вінницької ОДА Валерій Коровій.

 - Валерію Вікторовичу, після осінніх виборів система влади і реальних повноважень на місцях має кардинально змінитися.

- Так, за логікою подій, наприкінці жовтня повинні відбутися вибори до місцевих рад. І вже ці новообрані органи самоврядування формуватимуть виконкоми. І якщо мені Бог дасть сили, здоров'я, терпіння і мужності пройти цей шлях, то ви, схоже, бачите в моїй особі останнього голову Вінницької облдержадміністрації.

- І першого голову облвиконкому?

- Життя покаже, адже влада - це не вічний посох, особливо у демократичних країнах. Наше завдання - провести чесні демократичні вибори, а завдання партій, які пройдуть до органів самоврядування, - консолідуватися і нести відповідальність за те, що вони наобіцяли.

- Вас не лякає небезпека того, що на чолі виконкомів стануть партійні князьки, які "триматимуть" населені пункти, керуючись політичними інтересами?

- Ми маємо цікавий феномен: локомотивом Революції Гідності були згенеровані суспільством "на злобу дня" громадські організації, але суб'єктами виборчого права в нас залишаються політичні партії з усіма їх недоліками. І ми спостерігаємо, як під вибори до місцевих рад вони прагнуть кооптувати громадські формування до свого складу. Це непростий етап для ГО, але іншого шляху в них немає. Демократичні сили, які прийдуть до влади, повинні сформувати виконком і разом нести відповідальність за його діяльність.

Що ж до ризиків, то в будь-якому процесі є свої позитивні і негативні риси. Але я оптиміст, бо дуже добре бачив, як така модель організації регіональної влади реалізована в Польщі. І знаю, наскільки вона позитивно спрацювала. Насамперед тому,  що обрання голови ради, формування виконкому та призначення його очільника здійснюється депутатською більшістю самостійно. Це знімає існуючі протиріччя, які об'єктивно є у взаєминах між радами та адміністраціями. І рада бере на себе політичну відповідальність за той процес, який відбуватиметься на відповідній території.

Коли відбулось розмежування влади на рівні воєводств у Польщі, на перших порах траплялося, що новообраний маршалок (у нашому випадку - голова виконкому) через два-три місяці приходив до своєї коаліції і казав: "Хлопці, я відчуваю всю відповідальність, але я не можу потягти такого воза". І коаліція партій призначала іншого маршалка.

Зрозуміло, що перехідний процес буде непростий. Але я переконаний, що система запобіжників, противаг і стримувань, які передбачаються змінами до Конституції України, спрацьовуватиме. Не забувайте, що на рівні області буде ще й представник Президента (префект), наділений потужними повноваженнями з координації діяльності територіальних підрозділів міністерств і відомств. До того ж, він матиме право призупиняти незаконні рішення виконавчих комітетів і спрямовувати ці рішення до адміністративного суду. В тому числі, щодо повноважень і дій перших осіб.

- Результатом децентралізації її "батьки" бачать фінансово спроможні громади. Зокрема, за рахунок їх об'єднання. Але одна справа, коли вони об'єднуються навколо обласного центру, або іншого потужного населеного пункту. Чи стануть заможними села у глибинці?

- З прийняттям цьогорічного Держбюджету довелося внести зміни і доповнення у понад 45 нормативно-правових актів. Зокрема, в Бюджетний та Податковий кодекси, якими кардинально змінено систему міжбюджетних взаємовідносин. Наприклад, на рівні села і селища вже немає дотації вирівнювання. Коли їхні голови це зрозуміли, у них був шок, піднявся шум: "Як це може бути? Нам немає за що жити!.." Але трохи згодом зрозуміли, що натомість з'явилось у їх розпорядженні. Скажімо, податки за продаж підакцизних товарів та змінені підходи по єдиному податку. Чи візьмімо податок на майно для юросіб, фіксований податок для сільгоспвиробників тощо. Тобто, ВР іще до внесення змін у Конституцію з першого січня започаткувала перший етап децентралізації, а саме, бюджетної.

Хоча, це й досі дуже дискусійне питання. Місцеві ради кажуть: «Що ви робите, запроваджуєте податок на майно для фізичних і юридичних осіб у рік виборів! Як же ми підемо з цим до населення?» Але дивіться що відбулося: у Вінницькій області кілька сільрад за два з половиною місяці виконали річну норму по єдиному податку! Наприклад, на 23 березня єдиний податок на теренах області зріс на 45% порівняно з відповідним періодом минулого року. У деяких громадах перевиконання надходжень по єдиному податку вже 168%!

Найважливішим у цьому податку є його стимулюючий характер. Якщо раніше на рівні села, селища, міста й була якась крамничка, то громада від цього переваг не відчувала. Зараз же на місцях є пряма зацікавленість у тому, щоб цей бізнес легалізувався. Більше того, між сільськими головами і підприємцями йде така розмова: "Навіщо тобі загальна система оподаткування - переходь на спрощену!"

Ще один момент. Раніше в селі був такий вид доходу громади, як фіксований сільськогосподарський податок, який ішов на фінансування власних повноважень органу територіальної громади - 6 грн з гектара. Тепер він входить до четвертої групи єдиного податку і ставку піднято до 140 гривень. Тобто, якщо середнє КСП мало на території сільради 3 тис. га землі, то платило усього 18 тис. грн за рік. Зараз вже говоримо про 420 тисяч, або у сімдесят разів більше, які надходять у бюджет сільради! А це вже серйозний ресурс для реалізації місцевих програм - на дороги, ремонти шкіл і садочків тощо.

Зараз такі цікаві речі відбуваються! Сільські голови вже не обурюються новаціями. Вони зрозуміли, що вони повинні провести інвентаризацію, - у кого що є у власності, і заробляти на цьому. Мені один із них днями казав, що вже визначив шматок землі при пожвавленій дорозі, щоб провести аукціон і продати її під АЗС, бо для села це прямий прибуток. До речі, ми з цього податку запланували в цілому по області зібрати 4 млн гривень за квартал. Коли ж це стало сферою інтересів сільрад - уже зайшли 9 мільйонів гривень з продажу підакцизних товарів.

Це ж відбувається і на рівні районів. Мені доповіли, що один з тих, який вічно просив грошей, має 10 мільйонів вільного залишку коштів. І це лише за підсумками трьох місяців. Для мене як економіста дуже важливо, що з'явилися стимули для регіонального розвитку: хочеш доходу в бюджет - заохочуй бізнес.

- Подейкують, що Вінниччина, як президентська область стане зразково-показовою у плані добровільності об'єднання громад. Даруйте, це не буде та "добровільність", з якою в колгоспи заганяли?

- Ці речі не можна порівнювати, - так звану добровільну колективізацію, коли працювала репресивна машина, і демократичне середовище, в якому розвиваються процеси об'єднання громад наразі. Законодавець не передбачив примусового об'єднання. Його базовий принцип - добровільність. Процедура цього процесу чітко виписана: якщо одна громада скаже "ні" – процес зупиняється. Це означає, що вона функціонуватиме у площині тих бюджетних взаємовідносин, які в неї є зараз.

У законі про Бюджетний кодекс передбачено, що в разі добровільного об'єднання громади матимуть право формувати свій бюджет на правах міст обласного значення. Це опосередкований механізм стимулювання розвитку громад. Бо вони одразу ж отримують в своє розпорядження 60% ПДФО, пряму субвенцію з держбюджету на освіту і медицину, культуру та спорт. Більш того, цей умовно сформований адміністративний центр повинен спромогтися прийняти представників територіальних підрозділів державних інституцій, - фіскальної служби, землевпорядників, казначейства тощо. Тобто, кооптувати центри надання адміністративних послуг, аби максимально наблизити їх до жителів. Той, хто перший зважиться на об'єднання, - отримає преференції. Зокрема, цільову субвенцію з Держбюджету на розвиток інфраструктури.

Але над усім цим стоїть питання довіри. А це проблема базова. Облдержадміністрація за методикою, яку ми чекаємо від Мінрегіонбуду, розробить перспективний план об'єднання територіальних громад. Та це не догма, бо все вирішуватимуть територіальні громади. На першому етапі ми у Вінницькій області бачимо десь до 10 активних територіальних громад, з якими можна вести предметну розмову про об'єднання. Це щоб "запустити" модель. Вдасться - буде дуже велика перемога.

- Скільки на таке реформування влади в Україні знадобиться коштів?

- Зараз конкретну цифру назвати важко, як на мене, йдеться про десятки мільярдів гривень. Але не одразу, а поступово. Цьогоріч ВР уже прияла закони про засади державної регіональної політики, про добровільне об'єднання громад. А в законі про Держбюджет визначила розмір Фонду регіонального розвитку на рівні 3 млрд гривень. Після підписання угоди з МВФ він фактично розблокований, і ми вже приступаємо до роботи з ним. Для Вінницької області цьогорічний ліміт визначено у розмірі 150 млн гривень. Із таким ресурсом вже можна працювати.

Є ще безліч технічних питань і неузгодженостей, але це перший крок у побудові нової фінансової моделі підтримки територіальних громад. Зокрема тих, які підуть шляхом добровільного об'єднання.

Окрім того, на перший план виходить робота з міжнародними грантовими організаціями.

                                                                                                     Антоніна Мніх, Вінниця.