dle бесплатно

Ладижинські волонтери-учасники АТО впевнені, що військові і далі потребують допомоги від українців


фото: Lada.FM
Ладижинські волонтери - учасники бойових дій в зоні АТО впевнені, що українські військові потребують допомоги.

Ладижинські учасники АТО – волонтери кажуть, що люди вже зморилися допомагати нашим військовим, у них зараз вистачає своїх нагальних проблем. Та незважаючи на це, - є чимало тих, хто допомагає нашим військовим, передаючи теплі речі, домашні страви та усе найнеобхідніше. Крім того, дуже важлива моральна підтримка, яку відчувають наші вояки від рідних, близьких, знайомих і зовсім незнайомих, але небайдужих людей.

Володимир Войтюк, демобілізований із зони АТО, та Євген Мартинюк , який відбуває кількаденну відпустку і далі  – знову у свою частину, у зону бойових дій – крім того, що стоять на захисті України – були і є волонтерами, причому, на добровільних засадах. Їм добре відомо, які потреби мають наші захисники  у зоні бойових дій у Луганській та Донецькій областях.

Володимир Войтюк майже із самого початку був на Майдані у Києві. Пам’ятає ті настрої, і як були налаштовані люди.

«Коли приїхали з Майдану, небайдужих людей цікавила доля України. Вважали, що відбудуться якісь досить серйозні зміни, і треба комусь робити. Відповідно, приїхали, і не змогли сидіти осторонь. Приїхали з Майдану. Щось об’єднувало, знаєте. От був якийсь такий поклик, що мали потребу зібратися, поговорити, поспілкуватися, щось вирішити, щось зробити. Потім почалися ті події Кримські, потім на Сході», - згадує пан Володимир.

Сам Володимир Войтюк був призваний у серпні, під час третьої хвилі мобілізації, служив у Новоград-Волинському, в окремій  30-ій механізованій бригаді, був командиром автомобільного відділення по підвезенню боєприпасів.

Він каже, що саме від ладижинців,  мобілізованих  у першу хвилю, дізнавалися, як справи із забезпеченням у зоні АТО.

«Коли об’єдналися в «Самооборону», незабаром почались ті всі події вже військові отакі, коли вже той Крим захопили… Коли пішла перша хвиля мобілізації, нас ніхто не змушував,  ніхто не фінансував. Мається на увазі вже волонтерський рух. Відбулося все дуже просто. З моєї роботи пішло четверо хлопців. Відповідно, телефонували, питали, як там справи, як там що. Тому що це перша  хвиля, ніхто навіть не знав, їм багатьом навіть сказали – вони там будуть не більше  45 діб, а пішли і відслужили рік. Були такі моменти, що в хлопців, за великим рахунком їсти не було що. Коли військову частину, повний штат , той справдішній військовий штат, який на той момент існував, - вивели в зону бойових дій, а частина військова залишилась порожньою,  її стали поповнювати мобілізованими,  тобто – резервістами, то вже знаєте, яке то було забезпечення. Зателефонували хлопцям, хлопці кажуть, що трохи є проблеми», - говорить Володимир Войтюк.

Тоді зібралися разом, склали хто що міг – консервації, крупи, картоплю, деякий одяг і разом із Миколою Мариняком повезли  до земляків. Везли кількома автівками – кожен власною. Так і розпочалися виїзди і надання допомоги спочатку землякам на Сході, а потім вже і тим, хто потребує, а далі – різні благодійні акції для допомоги, заклики долучатися  небайдужим громадянам.  Коли Володимир Войтюк  мобілізувався, - земляки – волонтери, які себе тоді ще так не називали, - почали допомагати і йому.

Каже, що армійське забезпечення найнеобхіднішим влаштовувало, але з одягом було сутужно, армійська форма, плащ – палатка, за словами волонтера, - ще зразок  часів першої світової війни,  тому, коли падали дощі, - наші мобілізовані потребували більш пристосованого одягу  та взуття – везли  дощовики, гумові чоботи. Крім  того, замовляли з дому ліхтарики, батарейки.

Та і «солдатською кашею» однією у таких важких, бойових умовах – особливо ситим не будеш.  Тому очікували з тилу посилки із варенням, консервацією, медом, домашньою випічкою. Чимала проблема у Донецькій та Луганській області – це відсутність нормальної питної води, тому – питна і мінеральна вода у пляшках – дуже високо цінується  там.  А ще, звісно, цигарки, медикаменти.

Крім того, волонтери із Ладижинської самооборони  допомагали мобілізованим землякам із формою та обслуговуванням і ремонтом техніки. 

Володимир Войтюк демобілізувався у вересні цього року, і знову виконує свої волонтерські обов’язки, спілкуючись та допомагаючи тим, хто зараз у зоні бойових дій. Він впевнений,що залишати без волонтерської допомоги наших військових не можна, особливо зараз, коли  очікуються холоди. Саме виникає потреба  у теплішому одязі та  пристроях для обігріву.

Євгену Мартинюку, волонтеру громадського формування, який зараз служить у зоні АТО, - добре відомі  потреби наших військових.  Він був призваний у липні,  потрапив в артилерійську бригаду, спочатку було навчання у Яворові, зараз служить на Луганщині.

«Якщо говорити вже конкретно про потреби військових, то це дійсно хороші буржуйки. Якщо розташування є, наприклад, в наметах, а ще деякі в наметах до цих пір живуть, то там, відповідно, така велика  «буржуйка» дуже актуальна, тому що  вона обігріває, ну, я думаю, квадратів 30 – 40, при тому, що немає стінки у наметі. А якщо в бліндажах знаходяться – військова, або саморобна маленька, її достатньо, земля гріє досить активно. А потреби в солдат завжди є і багато в чому, особливо у будівельних матеріалах.  Будівельні матеріали постійно. І дошка, і клейонка, щоб оце все підшити, не падала земля на голову.  Паробар’єр, камуфльовані сітки», - каже Євген Мартинюк.

За словами пана Євгена,  місцеві мешканці на Луганщині та Донеччині ставляться до наших вояків досі насторожено, частіше всього – негативно, але від допомоги харчами та речами не відмовляються, більшість взагалі приходить, просить попоїсти, а потім кажуть, що вони хочуть жити в окремій республіці.  Як говорить Євген Мартинюк, їх так налаштовували давно, ще за кілька років до початку АТО в цих регіонах України. А зараз склалася ситуація, коли Україна годує і місцевих мешканців, і біженців.

Він же налаштований служити народу України.

«Налаштований обов’язково служити  народу України. Але знову ж таки – як  скаже керівництво. Я не бачу активних дій, які би засвідчили про те, що Україну хтось хоче повертати в її межі, в її кордони. На мою думку, є можливості, є сили і засоби. Закінчити війну і зробити мир, це, в принципі, десь якась паралель є, але який результат цього. Показати, що Україна сильна, може обороноздатною бути, зберегти свою територію і вигнати загарбника», - пояснює Євген Мартинюк ціль українських військових.





Знайшли помилку в тексті? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter