Лелека оселився у підвалі одного з будинків Ладижина

На початку червня онук Марії Сташок приніс додому маленьке лелеча, яке підібрав у траві. Лелеки - хороші батьки, та інколи, щоб вижити у засуху, викидають слабших дітей із гнізда. Можливо, так було і з цим лелеченям, бо ж, пам’ятаємо, яким посушливим був 2015-ий рік. Нашому пташеняті не судилося загинути внаслідок природного відбору. Люди забрали його до себе, назвали Жоржиком і взялися виходжувати.

Марія Сташок живе у Ладижині, на літо переїздить у село Вишківці Немирівського району. Саме там і знайшлося пташеня.

-Йому було тижні два-три, розміром – як курча, - показує у своєму мобільному телефоні фотографію маленького пташеняти Марія Петрівна, - першого дня нічого не їло, бо, видно, забилося, коли впало з гнізда, а на другий день вже не могли нагодувати. Давали дощові черв’яки, хрущі, сусіди приносили курятину, яйця, картоплю. Спочатку давали їсти через дві години, потім три. Зараз годуємо тричі на день. Найбільше любить рибу, але біля кота й собаки їсть також суп і борщ.

Як доглядати за лелекою, дізнавалась донька Марії Павлівни з Інтернету. Коли пташеня підросло, за статевими ознаками, встановили, що їх Жоржик, швидше за все – дівчинка. І хоч остаточно визначити стать птаха можливо лише за його поведінкою у гнізді, лелеча почали називати Жоржиною.

Жоржина швидко росла і міцніла. Але, як малу дитину, її спочатку потрібно було вчити їсти, а потім ходити, бо пересувалася, не випрямляючи в колінах ніг. Марія Павлівна вирівнювала пташеняті кінцівки, робила з ним перші кроки, поки воно не почало впевнено ходити саме. А йшло лелеченя туди, куди йшла його «мама», тому жінку зі стрункою птахою не раз бачили на дорозі до лісу чи у сільському магазині.

-Донька вичитала , що з сорока днів їх потрібно вчити літати, то і це вчили, - з посмішкою пригадує Марія Павлівна, - ставили спочатку на височенький пеньок, висаджували на дерево, потім підкидали вгору. Думали, навчиться наша Жоржинка літати й полетить зі своїми у вирій. У кінці серпня – вона тоді вже добре літала - віднесла її до Бугу, де журавлі перед відльотом збираються разом, але я йду назад, а моя пташка за мною біжить. Як вона там нікого не знає, то як з ними залишиться? Довелося забрати з собою.

З собою – це в Ладижин. Сподівалась Марія Павлівна віддати свою пернату вихованку у Басаличівське лісництво. Поїхала туди, подивилася умови і передумала – там холодно. Обіцяли передзвонити з вінницького зоопарку - не передзвонили. Тож, оселилася Жоржина спочатку у під’їзді багатоповерхівки, а потім – у підвалі. Там їй тепло і просторо, але самотньо. Вона з нетерпінням щодня чекає на Марію Павлівну, яка приходить її годувати та вигулювати. Біжить радо назустріч, кричить, а коли голодна - стукає дзьобом.

На вулиці не відмовляє бажаючим у фотосесії з нею, дає себе погладити. Коли люди докучають, іде до Марії Павлівни, яка тут же підхоплює пташку на руки, а та довірливо кладе свою голівку їй на плече, ховається від чужих рук та уваги.

-Якщо хтось кудись забере її в хороші умови – віддамо, - каже про Жоржину Марія Павлівна, - а ні – заберемо в село. Будемо лишати серед інших лелек, спостерігати. Мало шансів, але, можливо, й адаптується серед своїх.

Лелека вважається символом поваги до батьків,сімейного благополуччя, щастя, любові до рідної землі.Наші предки вірили, що у дім, де оселиться лелека, прийде здоров’я, злагода і достаток, в родині народиться багато дітей. А в нашому місті – нашому спільному найкращому в світі домі оселилась лелека. Добра вам, ладижинці, любові і миру у Новому щасливому для всіх нас році!

Оксана ГАЙСИН