Офіційна сторінка ПП "Медіа Дністер"
Нерухомість на березі моря у місті Варна (Болгарія)
Ладижинська художниця Тамара Лобачова про свої полотна: "Хочу, щоб світ ставав кращим, чистішим" Днями у Ладижині в читальному залі міської бібіліотеки відбулася зустріч школярів із художницею Тамарою Лобачовою. Учні мали змогу переглянути виставку картин мисткині на тему осені та поспілкуватись про натхнення, техніку малювання, філософію життя та багато іншого, що робить картини пані Тамари пронизливими, багатогранними та такими, які хочеться споглядати знов і знов.
Тамара Лобачова - ладижанка і, як мінімум у третьому поколінні - художниця. Взагалі-то ця дивовижна жінка володіє багатьма талантами: мама трьох чудових донечок, гарний педагог, викладач англійської, автогонщиця, дизайнерка з оформленя інтер’єрів і художниця... Перед початком відкритого уроку ми поспілкувались із художницею, яка розповіла про те, як почала писати і що її надихає творити нові полотна. - З дитинства у мене були якісь навики, мене виділяла учитель малювання в школі, я брала участь у шкільних виставках. Але, я так думаю, що дар маю від батька. Свого часу за батьком із Ленінграду академік приїжджав, коли побачив картину, яку він намалював під час служби для свого командира взводу. Але батько сказав, що вчитись не хоче. Він - будівельник, може гарно виконувати внутрішні оздоблювальні роботи, і мозаїку може викладати... Вважаю, що його Боженько поцілував у лоб, бо, приміром, якщо я пробую портрети писати, мені це дається важко. То у батька вони виходять фотографічно схожими. Тобто, я думаю, що коли б він навчався, то став би гарним художником. Але, до слова сказати, скільки раз я до нього підходила і просила допомогти, навчити, він навідріз відмовлявся, мовляв, мені ніхто не показував, шукай свій шлях. А спроби малювати у мене були. З дітьми малювала мультики, дитячу кімнату оздоблювала. А почала писати картини 11 липня 2015 року. Чогось саме цього дня мені захотілося взяти фарби до рук. І з того часу постійно пишу, буває і по 2-3 картини в тиждень. Буває місяць - взагалі не беру пензля до рук. Так що сказати, що надихнуло - дуже важко". На запитаня, як батько відреагував на її творчість, Тамара Лобачова розповіла: - Я дуже хвилювалась, коли батько приїхав, тому що перед рідними діти завжди переживають, як вони сприймуть... Мені було важливо, що він скаже. Мені здалося, що він з гордістю визнав, що це його жилка у мені проявилась... Мені ж - багато чого подобається в житті, художню творчість поки що я оцінююю, як якийсь новий етап... Нещодавно чоловікові сказала, що тепер повністю розділяю слова героїні з фільму "Москва сльозам не вірить" про те, що у сорок життя тільки починається... Про те, що у живописі надихає найбільше - враження, мрії, самовираження, Тамара Лобачова розповіла: - Думаю, що коли б я вступила в університет легкої промисловості, то б і одяг я також робила особливий. Тому що, приміром, люблю вишивку. Побачу щось таке, що вразить, якусь цікаву дрібницю на одягу, одразу починаю домальовувати, вдосконалювати... А буває прокидаюсь вранці, дивлюсь у вікно (а ми в Ладижині живемо на Прибережному), побачу осінній туман над Бугом - і за пензлі - ось вам картина, осінній туман... Завжди мене вражає і зачаровує вода. Але я все рівно картини асоціюю із людьми. Як на цій картині, де штормове море і маяк. Є в мене один знайомий, який - як скала, о нього може все розбитись, але він - вистоїть. А картина із берізками написана у Ладижинській Швейцарії, куди ми любимо їздити. Я намалювала її, а потім сказала чоловікові, що це - як наша сім’я, ми і троє дітей... А буває просто приходить ідея, мрія і ось вона - будиночок. Хотілося б колись у такому жити: тихий і затишний, десь на природі. І головне - щоб він був кам’яним... Ми все рівно чогось вчимось, якісь люди стають для нас прикладом у чомусь, хтось вражає... Усе це і спонукає до написання нових полотен". На запитання, чи її діти беруться до малювання, Тамара Лобачова розповіла, що усі троє доньок успадкували в тій чи іншій мірі здібності: - Так, середня донька часто малює... Та вони усі малюють! Старша Соня, якби малювала, то мала б успіх. А молодша поки що так, пробує. Їй зараз тільки 5 років, то тільки завершився період "настінного живопису"... І, звичайно ж ми запитали у художниці про її картину-мрію, що б вона хотіла написати, чи що б своєю творчістю донести до людей? - Раніше я захоплювалась художниками, які вміють передавати жие небо. Тепер, коли я це навчилась робити сама, тепер з кожною роботою живе небо все більш вдосконалюється. Але найскладніше для мене все ж очі людини. Намалювати картину, щоб дивлячись на неї люди розуміли суть цієї людини. Не дарма ж кажуть, що очі - це дзеркало душі... А з приводу того, що хочу донести людям своєю творчістю? Хочу, щоб світ ставав кращим, добрішим, щоб дивлячись на мої картини, люди знаходили щось для себе, щоб вони також черпали таке ж натхнення, яке маю я... Згадую наш візит у замок Потоцьких у Львові і враження від живопису... Так зараз не пишуть... Я від тих полотен мала стільки натхнення, що хотілося б щоб і мої роботи надихали... Нехай не малюванням, але чимось хорошим... Щоб світ ставав добрішим і чистішим. Година спілкування із художницею у школярів минула у безлічі запитань, обміні думкок та тим глибинним дотиком мистецтва до струн душі кожної людини, який назавжди змінює на краще світосприйняття, змушує замислитись над одвічними темами добра і зла, стійкості духу і пошуку свого місця у житті.
Одна із відвідувачок міні-вернісажу, споглядаючи на полотна Тамари Лобачової та прослухавши її спілкування з юними ладижинцями, зауважила, що Ладижин не може називатись провінцією, якщо в ньому живуть такі люди. І з цим твердженням важко не погодитись. Залишається сподіватись, що найближчим часом усі поціновувачі мистецтва зможуть побачити полотна Тамари Лобачової на персональній виставці. А організаторка мистецького заходу, завідувачка сектору краєзнавства відділу культури Ладижинської міської ради Тетяна Макаревич зазначає, що подібні мистецькі уроки позитивно впливають на школярів: - Такі зустрічі у нас проводяться протягом п’яти років. Сектор краєзнавства міського Будинку культури "Лада" майже щомісяця раніше, а нині - раз в квартал, організовує творчі уроки. Сорок хвилин для зустрічі із творчою людиною, думаю, що для учнів це прекрасно. І сьогоднішня зустрічі показала, що діти приємно вражені. Діти завжди радо зустрічаються з поетами, музикантами, художниками. Думаю, що подібні зустрічі із творчими людьми не минають марно. Тому що кожна дитина в собі залишає якусь зернинку спогадів, бере в своє життя щось корисне для себе. А, можливо, із цієї співбесіди, діти виберуть для себе майбутню професію... Або ж навчаться по-новому дивитись на рідне місто, його природу...           |
|
|