23 березня іменини у Галини

Ім’я Галина, не зважаючи на його грецьке походження (galene ≈ спокій, тиша, штиль на морі), – сприймається як виключно українське. Мабуть, жодне із жіночих імен не стало таким популярним у піснях, приказках та жартах; у говірках української мови ім’я Галина має понад 70 варіантів.

 Водночас, за статистикою, в Україні упродовж 1995 – 2015 років із 30-ти новонароджених дівчаток жодну не назвали Галиною. Таке от, рідкісне на сьогодні ім’я. Утім, його власниці, зазвичай, носять його із задоволенням, і я – не виняток. Ще з дитинства ми відчуваємо те, скільки у ньому тепла і ніжності. Мами, та й усі довкола, рідко повторювалися у зверненні до нас: Галя, Галинка, Галочка, Галюся… Продовжувати можна до безкінечності.

Щоправда, нам, Галинам, інколи буває трошечки сумно, що наші іменини, день пам’яті нашої святої, не відзначається у православних так помітно, як, наприклад, Тетянин день, або ж як день святої рівноапостольної Ніни, святої рівноапостольної цариці Олени, рівноапостольної княгині Ольги чи інших, більш відомих, ніж свята Галина, прославлених Церквою, жінок.
Світське трактування імені Galene – Галина – поруч із характеристиками спокою та тиші приписує його власницям пасивність, байдужість, холодність та інші, не дуже приємні, риси характеру, із чим нам, православним Галинам, погодитися важко: дуже хотілося би відповідати першопочатковому значенню нашого імені, тобто бути завжди з мирним душевним устроєм.

Багатьох із нас назвали Галина, зовсім нічого не знаючи про життя тих святих, чиє ім’я ми носимо. Чому святих? Тому, що церковний календар аж тричі згадує Галин: 10/23 лютого, 10/23 березня і 16/29 квітня. Зазвичай, уже воцерковившись, дізнаємося, що у ці три дні Православна Церква поминає тільки двох різних святих – святу праведну Галину та святу мученицю Галину Коринфську. Зазвичай, житіє другої подвижниці є більш поширеним та відомим, і ми ще зупинимося ближче на ньому наприкінці березня, тоді, як першу святу згадують лише у контексті життєпису мученика Харалампія, пам’ять якого теж припадає на 23 лютого. Сьогодні спробуємо розповісти вам усе, що вдалося зібрати з доступних джерел, про небесну покровительку Галин, котрі народилися у січні-лютому, відтак перебувають під її молитовним заступництвом. Отож, хто вона, праведна Галина і чим заслужила перед Господом вшанування у лику святих?

Відомо, що свята Галина жила у ІІІ столітті та була дочкою римського правителя Септимія Севера. Предка того самого Олександра Севера, в час панування якого прийняла мученичеський вінець свята Татіана. З дня, коли молодий правитель вступив на престол, імперія чекала змін: у палаці нового керманича держави поруч зі скульптурами римських богів стояли ікони Христа. Спершу відкритим богоборцем він, здавалося, не був, – просто вважав Ісуса ще одним із пантеону його богів. Та, очевидно, єпархи Державної ради, що разом із імператором керували країною, таки змогли переконати Септимія у своєму, і з пасивного спостерігача Север став жорстоким гонителем християн.

У місті Магнезії, південно-східній області Древньої Греції, жив єпископ на ім’я Харалампій, успішний місіонер та проповідник. Чутки про його успіхи у поширенні віри Христової дійшли до Лукіана, правителя області. Воєначальник Лукій привів святого на суд, де той відмовився принести жертву ідолам. 113-річного єпископа піддали жахливим мукам, а він з вдячністю звертався до катів: «Дякую вам, браття, ви оновили дух мій!».

 Свідками твердої віри старця стали два воїни – Порфирій і Ваптос, а також троє жінок, які тут же поклали голови за сповідання імені Христового. Розлючений воєначальник спершу кинувся, щоб задушити єпископа, але згодом змолився про прощення: у нього віднялися руки і повернулася назад голова. Правитель області, визнавши власне безсилля, віддав незламного старця на суд імператора. Септимій Север розпорядився привести святого Харалампія до себе, тягнучи за бороду. І знову страшні муки, що тільки могла придумати хвора фантазія богоборця. Але Сила Божа допомагала святому Харалампію, і він залишився неушкодженим. За його молитвами стали відбуватися чудеса: воскрес померлий юнак, зцілився біснуватий, народ масово став сповідувати віру в Христа Спасителя. Коли імператор Септимій став відверто богохульствувати, невидима сила підняла його у повітря, і разом з єпархом Кріспом вони повисли у підвішеному стані, розгублені і перелякані. А над їх головами раз-по-раз били блискавки, і перекочувалися громові розкати.

І тут, нарешті, житіє дарує нам зустріч із Галиною, дочкою імператора. Передання не наводить нам відомостей про те, якої зовнішності була дівчина, який характер чи звички були у неї. Замість цього говорять вчинки блаженної. Очевидно, Галина увірувала разом із багатьма своїми підданими, побачивши чудеса, що іменем Господнім творив Харалампій. Можна тільки уявити, що творилося в душі у бідолашної дівчини, коли вона усвідомила весь жах свого становища: її батько піддає тортурам святу людину. Спробуйте поставити себе на її місце – і жахнетеся. «Батьку, ніхто не може противитися Богу: для християн Він – надія, а для нечестивих – погибель. Увіруй у Нього, і Він збереже тебе і звільнить від тих невидимих уз, якими ти зв’язаний. Той, хто тебе зв’язав – і є вічний і всемогутній Бог», – звернулась із надією до Септимія Галина, сподіваючись скористатися батьковою розгубленістю. Упала навколішки і перед святим Харалампієм: «Молю тебе, рабе Божий, помолися Господу Христу і своєю молитвою звільни батька мого від невидимих пут».

Після звільнення Север із почтом три дні не виходив із палацу. Галина молилася, сподіваючись на напоумлення батька. Видіння, що було їй явлено, остаточно утвердило її у вірі. «Мені здавалося, – розповідала вона святому Харалампію, – що я побачила великий обгороджений сад, у якому були насаджені різні дерева; посеред них ріс прекрасний виноградник, а в цьому винограднику стояв високий кедр, біля коріння його струменіло джерело. Тут стояв грізний страж, що не дозволяв нікому увійти в цей сад. Поблизу я побачила батька мого і єпарха Криспа, яких охоронець вогненним мечем відганяв від цього місця. Я була охоплена великим страхом і тільки молилася, щоб цей страж дозволив мені залишитися там. Він же звернувся: «Підійди сюди, і я тебе на плечах своїх із честю внесу в цей сад». І коли я вже була біля джерела, я почула голос: «Тобі і подібним тобі дано це місце».

Святий Харалампій пояснив видіння так: «Достаток води – це є дар Духа Святого, сад же огороджений – це рай. Виноградник означає упокоєння в раю праведників, а пахучі дерева – лики святих. Високий кедр знаменує хресну славу Христа, джерело – життя вічне, дароване Христом роду людському. А страж, який прийняв тебе на плечі свої, – це Господь Христос, Який, залишивши в горах дев’яносто дев’ять овець, став шукати зниклу і, знайшовши її, взяв її на плечі Свої (Лк.15: 4-5). Батько твій разом із єпархом будуть вигнані з раю Божого, бо вони – тепер вдячні Богу – скоро знову впадуть у диявольські пута».

Так і сталося. Єпископа знову віддали на муки, як не просила Галина помилувати його. Дівчина тільки молилася і подумки готувалася до найгіршого. А батько, наче збожеволів: «Принеси жертву, Галино!». Дівчина погодилася, сподіваючись, що, може, хоч своїм смиренням пом’якшить серце тирана. Вона була готова на все, щоб тільки припинити тортури. Север торжествував: оце то він утре носа тому впертому християнину – його рідна донька теж вклониться богам. Тим часом Галина вирушила до храму Дія і Аполлона і сказала жрецям, що прийшла принести покаяння богам. Увійшовши до капища, дівчина, у відчаї, розсміялася: «Якого ідола мені перш за все скинути – Дія чи Геркулеса, а може Аполлона?». Поки злякані жреці вмовляли її, Галина підійшла до Дія: «Якщо ти бог, то як досі не міг побачити, що я прийшла розтрощити тебе?». Так під ноги впали усі статуї. «Блаженна якась!» – ошелешено перезиралися жреці. Правитель, дізнавшись про доччині витівки, потай наказав виготовити нових ідолів, – мовляв, воскресли, як Христос.

Галина, на ранок увійшовши до капища, розсміялася: «Нових ідолів мені легше зруйнувати, ніж старих». – І, звернувшись до Дія, додала: «Воскреслий із мертвих Юпітере, тобі наказую: йди знову до померлих!». І знову підлогу капища встелили друзки від розбитих божків. Розлючений Септимій тупав ногами: «Принеси жертву богам, ти, насіння зла, а не моя дитина!».

Галина, уперше в житті не лякаючись несамовитого батькового вереску, посміхаючись, відповіла: «Я вже принесла їм жертву, наскільки зуміла, але, якщо ти хочеш, я те ж можу зробити і з іншими твоїми богами». Імператор аж відхитнувся: перед ним стояла не його донька – вона стала схожа на тих, не від світу цього, християн, яких він топив у власній крові, а вони тільки молилися і славили свого Бога. Дехто навіть дякував за муки і благословляв його. «Та ж сама посмішка, блаженна…», – здригнувся Север. Він більше не чіпав Галини, але й не міг зізнатися сам собі, що його донька – могутнього Септимія Севера – сповідує християнство та ще й, схоже, з’їхала з глузду.

А Галина… Відверте визнання себе християнкою, батькова жорстокість, осуд містян, навіть перешіптування слуг у палаці – геть вибило її з колії. Рятувала тільки молитва. Тільки Господь бачив, якою ціною далося Галині її сповідництво віри. Житіє скупо повідомляє, що саме донька імператора-ката зібрала останки свого наставника: «Блаженна Галина, дочка царя, випросила у нього тіло мученика і, взявши його, обвила плащаницею чистою, намастила пахощами і дорогоцінним миром і, прославляючи Господа, вклала його в золотий ковчег. Цар побоявся судити і карати дочку свою; бачачи, що з нею перебуває Господь, він залишив її жити в християнській побожності, по її на те волі».

От і все: кілька рядочків, а за ними життя праведної Галини. Ми не знаємо достеменно, яке життя прожила свята і скільки років їй дарував Вседержитель. Але ми точно знаємо: подвиг сповідництва віри, що вона понесла, у очах Спасителя світу вартий найдорогоцінніших нагород. Галина – блаженна, Галина – у сонмі святих Христових, поруч із Його престолом молиться за нас. Хіба цього недостатньо, щоб усі, а не тільки Галини, знали про її подвиг в ім’я Христа?

Свята блаженна Галино, моли Бога за нас!

                                                                                                                        Автор: Галина Бут