Про особливе мистецтво і уміння йти вчасно

Чудова стаття Тетяни  Варухи про те, як навчитися цінувати своє життя більше. Рекомендується іноді перечитувати кожному.

Ідіть вчасно. Додому, навіть якщо вас ніхто там не чекає, із запальної вечірки, від гостей без "наконя", від недоречних зв'язків і поганих звичок. Від депресії і похмурих думок, від важких спогадів, зі стосунків, що зжили себе, від людей, що руйнують вас, або від такої людини поруч із вами.

Дайте іншому і собі шанс знайти того (а може, і себе самого), з ким буде краще, комфортніше, спокійніше у тій формі, у якій треба кожному з вас. Якщо вже ви не здатні це дати один одному з тих або інших причин, не позбавляйте один одного спроби і надії знайти це в інших стосунках і в самому собі.

Не шкодуйте, не відбирайте в інших їх шансу бути щасливими так, як вони це розуміють, а в себе - свої. Тому що кожен з нас перебуває у своїй точці еволюції, рухається у своєму ритмі, випромінює на своїй частоті, вібрує на своїй хвилі й одержує свій досвід.

І якщо ви ввійшли з кимось у резонанс - ви знайшли один одного і танцюєте спільний танець. А якщо є тривалий дисонанс - то отримайте необхідний досвід, розпишіться під ним, подякуйте. І йдіть вчасно.

Не приводьте у рух механізм, який придушить вас твердим тягарем обставин, коли ви будете вимушено приймати рішення в умовах куди менш зручних для вас; де вам доведеться вислизати з-під горнил досить поверхневих, але, боляче ранячих "суспільних" суджень, яким справи немає до ваших справжніх, щирих і життєвих мотивів, до вашого  терпіння, що вичерпалось, і довгих спроб щось "зберегти", когось "урятувати".

Йдіть  вчасно, не залишайте на тілі вашого життя глибоких шрамів, не заражайте свою душу ненажерливим вірусом провини - почуттям, що із неймовірною ретельністю відділяє вас від вашого винятково єдиного життя і від себе самого. Ідіть вчасно, не випалюйте малюнки на тендітній тканині вашої долі. І не зазіхайте на чужу шкіру.

Цінуєте своє життя більше, ніж ваше життя цінують інші. Ідіть вчасно, якщо хтось своє життя ставить вище вашого, тому що у відповіді ви першочергово за своє життя, і тільки потім - за чиєсь. Ніхто не прийшов у це життя, щоб впасти на жертовний вівтар. І життя людині дане не для того, щоб приносити у жертву великі дари - саме життя й здатність любити.

Нескладно втратити себе, нескладно розчинити себе в іншому, у чийомусь іншому житті, у чиїмсь іншому світі, у чиїйсь іншій реальності. Нескладно навіть цього вимагати й бажати.

Віднайти себе - важко. Тільки ми можемо визначати й допускати міру використання себе. Адже, жертвуючи собою намарно, понад відведену вам міру участі в  житті іншої людини, ви автоматично не додаєте собі (а може, і комусь, хто цього щиро потребує), або на якомусь іншому відрізку вашого життя вам самим не вистачить зовсім трохи - саме тих марно витрачених сил.

Будь-які стосунки плідні, коли у них є обмін, взаємодія, віддача. Це парний танець. Але якщо ви почали відтискати один одному ноги до болю і крові, потрібно припинити цей танець і, залікувавши рани, почати новий красивий  танець, можливо, з новим партнером. І так у будь-яких взаєминах - партнерських, сімейних, робочих.

Вчіться  йти вчасно як усередині  ситуації, що створиласься, так і від самих ситуацій і обставин у своєму житті. Ви завжди знаєте цей момент: довіряйте собі, не вмовляйте себе, не обманюйтеся і не обманюйте інших.

Немає поганих людей, як би нам не хотілося про це посперечатися. Є люди, які відрізняються від нас. Тому щосправжній зміст цього священнодійства під сакральною назвою життя нам невідомий, але ним наповнене абсолютно все, що всередині і ззовні, понад наше розуміння і в його межах, живе і неживе. І немає іншої відповідальності, окрім як перед собою та один перед одним, але в першу чергу - перед собою.

Усе, що відбувається в нашому житті, усе, що відбувається навколо нас і на далеких Галапагоських островах Еквадору, відбувається з нашого дозволу. Ми дозволили нашому життю бути таким, яким воно є, ми привели цей час змін у дію, ми зірвали важіль із тієї пружини, що вирвалася з усією стислою й накопиченою силою і б'ється тепер у конвульсивно- хаотичному вільному падінні. Ми дозволили переважати сірим відтінкам у нашому житті, ми дозволили собі всього боятися, ми дозволили собі бути аутсайдерами у своєму власному житті.

Озирніться, можливо, прийшов час піти від цього. Неймовірно важко кинути все те, що пережило себе, і піти, хто б що про це не писав. Іти важко, але йти вчасно просто необхідно. Визрійте всередині своєї нескінченності стільки, скільки вам необхідно, але - ідчть вчасно.

Ідіть вчасно від суджень і думок інших, оберніть погляд до себе. Де точка вашої опори? Адже тільки так ви можете перевернути увесь світ. Не шукайте її в інших, в іншому чи в іншій. Поділюсь секретом - її там немає! Як немає щастя в комусь, якщо його немає у вас.

Ідіть вчасно від нав'язливих ілюзій і нав'язаних страхів, але продовжуйте устремління, продовжуйте мріяти, продовжуйте пробувати. Не бійтеся помилитися - адже це значить, що ви намагалися. Не бійтеся реакції інших людей, ви однаково  не зможете її стовідсотково вгадати, поки не здійсните задумане, а якщо зможете - тим більше страх безглуздий. Але у вас буде шанс вчасно піти. Так, саме піти і рухатися далі.

Ми розуміємо, коли в нас чогось немає, що нам би хотілося мати, коли нам чогось не дали, а ми чекали. Але ми ніколи не замислюємося про те, від чого нас вберегли, не давши нам бажане саме зараз.

Істина проста: усе приходить вчасно, навіть дива. Тому йдіть вчасно, не затримуйте нікого. Бо  якщо ви затримуєтеся, сценарій життя вже переписується і для інших людей.