98 років тому поблизу Ладижина відбулось підписання перемир'я між Галицькою армією і денікінцями


На світлині: вояки УГА
Цими днями, 98 років тому, за 30 км від міста Ладижин, було підписано договір про перемир'я між Українською Галицькою Армією (УГА) і Добровольчою (денікінською) армією, що вела війну проти Української Народної Республіки (УНР).

Підписання відбулось 6 листопада 1919 року у Зятківцях Гайсинського р-ну Вінницької області. Повторне підписання сторонами договору відбулось в Одесі 17 листопада. 

За інформацією з відкритих джерел, від Галицької армії під договором поставив підпис її головнокомандувач генерал-чотар Мирон Омелянвич Тарнавський, від Білого руху — командир 4-ї піхотної дивізії Збройних сил Півдня Росії генерал-майор Яків Слащов (6 листопада) і «главноначальствующий» Новоросійської області генерал-лейтенант Микола Шилінг (17 листопада).

Згідно з угодою, УГА в повному складі з тиловими частинами переходила в розпорядження головнокомандувача Збройними силами Півдня Росії генерал-лейтенанта Антона Денікіна і в підпорядкування генерала Шиллінга. Уряду ЗУНР пропонувалося «до визначення майбутнього місцезнаходження» переміститися в Одесу. Підписання даного документа і укладення головою Директорії Симоном Петлюрою угоди з польським урядом у Варшаві (згідно з яким східний кордон Польщі повинен був проходити по річках Збруч і Горинь) привели до розколу в політичному керівництві України і фактичному розірвання Акту Злуки між ЗУНР і УНР від 22 січня 1919 року.

В українській історіографії підписання договору вважається одним із ключових подій «листопадової катастрофи» в історії Української Народної Республіки, його оцінки є вкрай суперечливими.

Зокрема український науковець Сергій Коваленко пише, що Денікін ні за яких умов не погоджувався визнати право українців, колишніх підданих Москви, на власну державність, або навіть і автономію. Всіх УНР-івців він вважав зрадниками, призначеними на страту. Інше ставлення у нього було до галичан, колишніх підданих держави Габсбургів. За ними він такі права визнавав і навіть був згоден допомогти їм у війні з поляками. Проте це було всього лиш пустопорожнє базікання, зазначає він. 

"Війська Денікіна вже в жовтні зазнали поразки в поході на Москву й відступали на південь під тиском військ московської комуни. Ненависть Денікіна до України була такою великою, що навіть за цих умов він не припиняв воєнних дій проти УНР, які відтягували чимало сил. За таких умов перемога над ним при спільних акціях Армії УНР і УГА була цілком реальною. Проте керівництво УГА вирішило інакше і невдовзі Армія УНР, залишившись сам на сам з денікінцями, під тиском їх і епідемії тифу опинилася в "трикутнику смерті", з якого на початку грудня вирушила у славетний Зимовий похід 1919 - 1920 років. Для УГА продовження було іншим. Денікіна вона також зрадила і у січні 1920 року перейшла на бік московської комуни, перетворившись на Червону Українську Галицьку Армію (ЧУГА). Потім частина ЧУГА повстала проти комуни й у квітні 1920 року перейшла на бік Армії УНР при завершенні нею Зимового походу. Та ж частина ЧУГА, яка лишилася при московській комуні, нею ж була й знищена. Зрада не врятувала",написав науковець на своїй сторінці у Facebook.




Знайшли помилку в тексті? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter