Lada.FM > rss, СУСПІЛЬСТВО, СПОРТ > 28-річний ладижинець-самоучка став дворазовим чемпіоном Світу

28-річний ладижинець-самоучка став дворазовим чемпіоном Світу


18-06-2019, 22:53. Автор новини: trkpk
На чемпіонаті Світу з жиму лежачи ладижинець Микола Вітюк (Kolya Vityuk) виборов І місце у ваговій котегорії 90 кг та став абсолютним чемпіоном Світу серед всіх категорій Всесвітньої бездопінгової федерації паверліфтингу. Він один представляв Україну на змаганнях. Чемпіонат проходив в Американському містечку Хендерсон 6-8 червня.

Як воно – бути дворазовим чемпіоном Світу, дізнавалаяися у самого паверліфтера журналістка Тетяна Поліщук. Спілкувалися з Миколою Вітюком просто неба в міському парку.

Скільки часу і сил потрібно віддати спорту, щоб стати дворазовим чемпіоном Світу?

– Здається, жимом я займався все життя. Бо почав ще зі школи ходити в ладижинську «качалку» по вул. Прибережній. Як і більшість моїх однолітків, просто самостійно тягав вагу. Без тренера. Такі надмірні та безконтрольні зусилля звичайно сприяли фізичному розвитку, але призвели до утворення міжхребцевих гриж. Це стало для мене уроком, то ж почав шукати свої методи тренувань, які поступово вдосконалював під час навчання в Одеському політесі. Як і більшість хлопців того часу, я мріяв працювати на Ладижинській ТЕС. Мрія здійснилася. Але за 3 роки роботи на ТЕС я фактично не мав змоги займатися улюбленим видом спорту. Аж поки в місті не з’явився спортзал «Ряба Gym».

28-річний ладижинець-самоучка став дворазовим чемпіоном СвітуТобто «Ряба Gym» стала плацдармом для розвитку?

– Певною мірою так. Саме там я познайомився з нашою групою «ліфтерів» та моїм «хресним батьком» Ігорем Лещенко (Igor Leshchenko), (тим самим, котрий очолює «Вінницький бройлер»). Саме Ігор Лещенко, як тренер, почав допомагати мені з технікою. Ділився досвідом і давав корисні поради. Це певною мірою сприяло тому, що я вирішив шукати роботу на МХП.
Поступово я таки відновив форму, бо мав підтримку команди й керівництва. Помітивши мій прогрес Ігор Лещенко запропонував мені брати участь у змаганнях різних рівнів. Так почалося моє поступове «сходження на олімп».

– Чи дорого сьогодні бути чемпіоном?

Не дешево. При зарплаті інженера, я, звичайно, можу забезпечити собі спортивне харчування для відновлення м’язів, але не зміг би профінансувати свою участь у змаганнях такого рівня. Проте, «Вінницька птахофабрика» гідно підтримує своїх спортсменів. У нас постійно проходять численні внутрішні турніри з футболу та ін. Щодо жиму – візи, витрати на дорогу, житло, турнірний внесок – все на себе бере компанія. І це надзвичайно сприяє нашому розвитку, як спортсменів. Одним словом, якби не «Ряба», я б зараз заробляв на життя десь у Польщі. 
А так, я є наразі членом Всесвітньої бездопінгової федерації з паверліфтингу. Я маю чудового наставника Ігоря Лещенка, котрий завжди стимулює «жати», щоб встановити свій рекорд. І я жму. І якщо не стаю чемпіоном, для мене це програш. 2-3 місце – не мій варіант. То ж завжди роблю трохи більше, ніж попереднього разу.

28-річний ладижинець-самоучка став дворазовим чемпіоном Світу– Чи хотілося б спробувати свої зусилля на олімпіаді?

На олімпіаді точно ні, тому що для цього потрібно буде повністю випасти з життя – ніякої роботи і звичного режиму – тільки спорт. Для цього потрібні дуже круті спонсори. Але я хотів би перейти в федерацію «Про», щоб виступати на професійних змаганнях. 


А як на особистому фронті? Чи консультант зі здоров’я не дозволяє відволікатися?
– Та ні, консультанта в мене немає. Я сам собі і тренер і консультант. Щодо особистих стосунків – поки що в пошуку. Єдине знаю напевно, що моя дівчина теж буде ходити в зал. Адже тримати тіло у формі надзвичайно важливо. Це здоров’я.

Чи доводилося йти в рукопашну? Адже мати таку чудову форму дуже велика спокуса…

– Я пацифіст. Ніколи не любив махати кулаками. Так можна когось випадково покалічити. М'язами граю тільки на жимовому помості.

В Америці на змаганнях були вперше? Як враження? Не хотілось залишитись?

– Так, це був мій перший візит до США, і дехто з моїх друзів навіть не вірив, що я звідти повернуся. Звісно, спокуса була занадто велика. 
Що можна сказати про Америку? Як Київ, це не вся Україна, так і Нью Йорк – не вся Америка. Хендерсон, в якому проходили змагання, – невелике містечко на кшталт Ладижина. Що перше кидається в очі, так це те, що там дійсно всі люди з надмірною вагою. Реально всі. Дуже великі. Певно тому, що на кожному кроці є фаст фуд. Американці майже не готують вдома. 
Ще вразила відсутність міжміського транспорту. Тобто з міста в місто можна переїхати тільки на власному авто чи таксі. Ще можна взяти машину на прокат.
Також важко адаптуватися до зміни в часі. Дотепер не можу звикнути.

Які плани на наступні змагання?

– Планів багато. Через тиждень в Бєлгороді Дністровському відбудеться кубок чорного моря. Далі ще ціла низка. Головне встигати відновлювати форму після змагань.

Як колеги ставляться до твоєї відсутності на роботі задля участі в змаганнях? Не нервують, що потрібно часто підміняти?

– Все нормально. Більшість змагань проходить у вихідний день. А для поїздки в США я взяв відпустку.

Як сприймають друзі та містяни твій титул? Адже дворазовий чемпіон світу – це високий рівень.

– Та ніяк. Минулого року, коли я виборов титул чемпіона Світу на Мальті, ніхто в місті особливо і не згадував про це. Так само і цього року. Все дуже посередньо. В той час, коли місто прикрашають борди з призерами обласних змагань, чемпіон Світу залишається поза увагою.



Повернутись назад