dle бесплатно

Картини художника із Ладижина Олександра Шевчука продаються на аукціоні Christys


Митець все ще шукає свій стиль, черпає натхнення у подорожах і людях.

Олександр Шевчук. Друзі та шанувальники його називають просто і скромно Майстер. У його картинах живе світло, яке торкається найпотаємніших струн душі людини. Це можуть бути квіти, пейзажі, портрети чи абстракція... Олександр — наш земляк, ладижинець, художник. Один з успішних живописців сучасності. Його полотна демонструються в мистецьких галереях Європи, продаються у Лондоні на аукціоні Christys, що є лідером світового арт-ринку. Олександр має свого особистого агента в Парижі та часто надихається видами всесвітньої столиці. Він багато подорожує та бере участь у виставках сучасного живопису у європейських столицях. Полотна його руки прикрашають колекції багатьох поціновувачів сучасного мистецтва на усіх континентах світу.

Але після усіх довгих подорожей і підкорення чергового "олімпу" Олександр Шевчук повертається в Ладижин. Саме тут враження і творчі задуми трансформуються у картини. Не цурається Олександр виставлятись і в рідному місті: нещодавно брав участь у виставці робіт місцевих художників. Його роботи прикрашають залу арт-кав'ярні "Фредерік".

Картини художника із Ладижина Олександра Шевчука продаються на аукціоні Christys У 2020 році Олександр Шевчук планує виставитись на двох художніх виставках у Берліні, то ж зосередився на підготовці до них. Працює над завершенням кількох полотен у своїй майстерні. То ж ми не могли по-сусідськи не завітати до Майстра. З розмови ми дізнались, що у Берлін поїдуть жіночі портрети. І в кожній роботі - особлива енергетика, те саме світло, яке Майстер вміє побачити в очах чи посмішці моделі, підійняти завісу таємниці одвічної загадки жіночої душі... І це по-справжньому вражає і захоплює.

– Олександре, зараз жінки люблять корегувати свою зовнішність за допомогою макіяжу... Це не заважає художнику в роботі?
 – Перед початком роботи я прошу його зняти. Тоді видно найголовніше. Це звичайно жарт.

 – А чому саме портрети?
 – Ну, не знаю... Так вийшло. Як сказав великий Леонардо да Вінчі, художники пишуть пейзажі, а справжні - портрети. Я люблю писати портрети. Мені цікаві люди, їх характери. І портрет - це найскладніше у живопису, передати поезію в портреті це найцікавіше...

 – Олександре, із чого ви розпочинали шлях у мистецтві? Що було спочатку? Що чи кого намалював найперше?
– Не пам'ятаю. Так вже сталось, що я народився художником. В дитинстві я був дуже допитливим і активним. Мені хотілось не тільки малювати, але і грати на інструментах, займатись музикою...

 – А коли прийшло остаточне усвідомлення і рішення бути саме художником?
 – Ну, напевне на курсі третьому художнього училища. Я з дитинства дуже багато малював і вже тоді було очевидно, що у мене талант. Я навчався у Дніпропетровську у художньому училищі.

– А був хтось, хто підштовхнув до рішення стати саме художником. Бо дуже часто людина має талант і здібності, отримала професійну освіту та займається, приміром продажем акцій на біржі...
– Мої родичі були категорично проти. Не батьки. Вони давали мені повну свободу дій. А сестра та її чоловік дуже мене відраджували від цієї професії.

 – Ну, напевне тому, що за всю історію людства визнання до талановитих митців приходило в інші століття. І життя митців у професії було більш, ніж складним. Тому ваші рідні розуміли, чому вони проти.
 – Так. І тут іще питання до самого художника, звідки він знає, що він художник. В училищі академік з історії мистецтв Візантії ставила нам таке питання: «Звідки ви знаєте, що ви художник?». І тут у мене була однозначна відповідь: якщо ти прокидаєшся вранці, маєш ідею й одержимість її втілити, стаєш і пишеш, то імовірніше ти - художник. А який ти художник, то вже інше питання. Бути геніальним - то інші закони та правила. Наскільки ти жертовний...

 – І наскільки Доля дозволяє прорватись... Скажіть, а після якої роботи ви самі себе визнали?
 – У принципі не було ніякої ідеї, був звичайний навчальний процес. Дізнавався багато нового, коли себе починаєш ототожнювати з потоком, у якому збираєшся працювати... Починаєш ставити собі запитання, а чи дійсно ти художник, чи дійсно ти можеш? Практично всі через це проходять. Багато хто відмовляються. Я п'ять років навчався у Дніпропетровському художньому училищі, а потім, у 2007 році закінчив Київську академію мистецтв. Так от, з мого потоку тільки я працюю. І ще одна моя однокурсниця — вона викладає. Але виставок уже давно не робить. Ця професія була складною завжди, але з нашою ситуацією — практично нереальна.

 – Першу виставку пам'ятаєте?
 – Перші вже важко згадати. У 2007 році мої картини, написані у стилі імпресіонізму, були на виставці натюрморту. Це потрясний стиль. Він мені дуже подобається. Я працював у ньому під час навчання. Бо найкраще вчитись у майстрів, які тобі ближче. Поки не знаходиш свою мову.

 – А яку свою мову у мистецтві знайшов Олександр Шевчук?
 – Ну, не знаю. Навряд чи можну сказати, що знайшов. Швидше за все іще в пошуку. Взагалі, коли художник працює, то це завжди незакінчений процес.

 – Куди їдуть ваші полотна?
 – По–різному. Нині переважно в Європу. А так, вони вже є в колекціях на всіх континентах планети. Деякі продавались на аукціоні Christys...

– До речі, як ваші картини потрапили на цей всесвітньовідомий аукціон?
 – Я певний час співпрацював з однією з мистецьких галерей Лондона. І вони окрім того, що демонстрували мої роботи в галереї, також виставляли їх на продаж через аукціон Christys. І тоді чимало робіт було реалізовано саме з цього аукціону.

 – Яке мистецтво подобається європейцям?
 – Важко сказати, що подобається людям. Та і не завдання художника всім догоджати. Бо тоді це робота для клієнта. Художник має виражати себе, писати те, що він бачить, що подобається йому.

 – А чи бували розбіжності: клієнту подобається одне, а майстру інше?
 – Я не люблю писати на замовлення. Бо замовлення має на увазі, що тінь замовника стоїть за спиною майстра, і це убиває творчість. Стараюсь замовлень не брати. Якщо замовляють портрети, то у художника, який конкретній людині подобається. Тоді є довіра і ніяких проблем не виникає.

Картини художника із Ладижина Олександра Шевчука продаються на аукціоні Christys – В арт–кав'ярні "Фредерік" висить портрет жінки в червоному. Наскільки знаю її ім'я Бренда. І відомо, вона довго шукала свого художника...
 – Так. Взагалі з кожним моїм портретом своя історія. Бренда — мексиканка, одружена зі швейцарцем і мешкає в Цюриху. З Брендою ми зустрілись випадково у Парижі, де вона на той час навчалась. З'ясувалось, що вона шукала художника для написання свого портрета. Ми познайомились в галереї, я показав свої роботи, вони їй сподобались. Я в Парижі зробив кілька ескізів, і цей портрет, що висить в кав'ярні - один з ескізів. А великий портрет у Бренди вдома. З ним вийшла цікава історія. Як я сказав, на той час Бренда навчалась у Парижі, де я і робив ескізи. Потім забрав їх у Ладижин, дописував тут, та переслав замовниці. Потім, під час перевезення картини з Франції у Швейцарію, митниця арештувала полотно через низьку страховку, яку я вказав у документах. Коли з'ясували, що це не вартість картини, а тільки страховка, картину Бренді повернули. І портрет Бренди продовжує дивувати. Якось телефоном вона розповіла, що маленький племінник її чоловіка-швейцарця, коли приходить до них, то завжди вітається з портретом, мовляв, доброго дня, тітонько Брендо.

– Хто іще на портретах, над якими працюєте?
– Незавершений — то Роксана, французька актриса і музикант. Вона вже зіграла кілька ролей у кіно. Дуже цікава людина. Так сталось, що ми познайомились і вона мене надихнула на кілька робіт. Також є портрет маленької дівчинки, яка вміє надихати. Це донька мого доброго друга й агента Жана–Мішеля. Цю роботу я також дописував у Ладижині...

– Дуже гарно. А який це стиль?
– Ну, художники стилем не користуються. Бо є небезпека: обрав стиль і ти вже не вільний. А метод більш пластичний. Також мені подобається абстрактний простір. У певний період я писав абстрактні роботи. Але вони не зовсім абстрактні. Це більше стосується пейзажу. Стиль називається ленд-арт. Свого часу художники почали працювати з натуральними матеріалами, передавати своє бачення світу і речей абстрактною мовою... А те, що я зараз роблю з портретами, це пошук мови, посилення ефектів передачі абстрактного живопису кольором і світлом...

– Олександре, що ще з оточення надихає?
– Завжди надихає щось нове, цікаве. Тому я багато подорожую. Люблю подорожувати. Різні місця, люди... У мене немає плану. Я просто знаю, що є безліч культурних центрів, які я ще не бачив. І по мірі можливості, якщо я десь неподалік, то обов'язково до них їду...  (Олександр гортає світлини на планшеті та розповідає про подорожі. Серед них красиві місцини в Італії на березі моря... Неаполь, музей П'ємонте, де виставлені роботи всіх геніїв епохи Відродження... Фото біля скульптур на набережній Цюриха... У музеї біля картин дуже відомого художника Джеко Метті, італійця, який більшу частину життя прожив у Цюриху. А це - Блуа, королівська резиденція і містечко біля Парижа.... Амбуаз, місце поховання Леонардо да Вінчі. Замок Леонардо да Вінчі у Франції, де він прожив останні роки життя. Світлини з подорожей замками півдня Німеччини... Музей Сальвадора Далі у Фігерасі, що в Іспанії… Музей де-Оранжері та знамените полотно Моне "Лілії"...)

 – Під час подорожей надихають люди, які зустрічаються. Мені подобається все, починаючи з аеропорту. Це така дивовижна атмосфера.... Кафе в аеропортах, швидкоплинний рух людей. Люблю спостерігати за ними. Здавалося б, є речі, які для багатьох не важливі, це час між перельотами, де всі поспішають на посадку і мало що помічають. А мені подобається. Коли я подорожую, я немов би в іншому вимірі.

Мій паризький агент давно просив щоб ми поїхали в Москву і Сакнт–Петербург. У 2019-му вдалося здійснити цю подорож і відвідати за короткий час багато музеїв та виставок. Це була дуже плідна і вдала поїздка.

І під час подорожей я люблю спостерігати за людьми. Для цього я навіть спеціально обираю проживання не в готелі, а в хостелі, де одночасно можуть в одному номері перебувати професор із Маямі, і учитель історії з півдня Франції...

– І художник із Ладижина...
– Так. В хостелах зазвичай я знайомлюсь з цікавими людьми, які багато подорожують.

 – А як ви знайшли свого агента?
– Ну, це сталось під час першої поїздки в Париж. Нас познайомила моя студентська приятелька Женя (до речі, ось її портрет). Вона музикант. Коли я летів у Париж, вона навчалась у Ганновері, добре знає французьку. Я запросив її у цю подорож, бо мені було не досить затишно зі слабким знанням англійської поподорожувати. Ну а далі вже Женя випадково розговорилась і представила мене жінці, якій сподобались мої роботи... Вона сказала, що її чоловік також художник і запросила нас на вечерю. До слова, пише він у геть іншому стилі й погляди на мистецтво на той час ми мали дуже різні. Але він сказав, що хотів би стати моїм агентом. На той час я був зв'язаний умовами співпраці з мистецькою галереєю Лондона. Але за два роки, коли та співпраця себе вичерпала, я зателефонував Жану-Мішелю, він погодився, тоді я полетів у Париж і ми почали працювати.

– Подорожуючи країнами та континентами, чи згадуєте Ладижин?
– Так. Для мене Ладижин - найкраще місто в Україні. Можливо через те, що це моє рідне місто. Але і від інших людей чую схвальні відгуки, що в Ладижині дуже вдале розташування, красива природа. До речі, під час перебування у Швейцарії я часто порівнював і шукав схожість із нашою місциною, яку називають Ладижинська Швейцарія. Я шукав цю схожість і в Цюриху,  подорожуючи в горах біля водоспадів. Але знайшов ідентичну місцину років за два, коли їхав через Швейцарію в Італію виконувати одну роботу. Тоді із Цюриха я сів у потяг на Мілан і в дорозі побачив місцину, що один в один повторює нашу улюблену Ладижинську Швейцарію.

 – Про творчі плани на 2020–й рік. Як ми вже побачили, тривають останні приготування до виставки в Берліні...
 – Так. Точніше їх буде дві.

 – І не всі картини повернуться додому. Не шкода розлучатись зі своїми творами?
 – Ні. З роботами потрібно розставатись без жалю.

 – Для того, щоб з'явився новий простір для творчості?
 – Мабуть, так...

 – А чи є якісь особливі колекціонери?
 – Так. Свого часу я написав кілька робіт для виставки у Франції, присвяченій балету. Пізніше шість чи сім цих робіт мій агент продав одному колекціонеру. І тепер він щороку телефонує Жану-Мішелю і запитує, чи немає іще чогось подібного...

 – З паризьких вулиць ви зробили чимало ескізів. Але з них так і не народились іще картини.
 – У Парижі чимало прекрасних місць, особливо тих, які до тебе вже писали улюблені імпресіоністи. Знаючи ці місця, дуже хочеться їх написати. Але юрби туристів практично цього не дають зробити. Цілими гуртами шикуються за спиною, відволікають і щохвилини хтось просить дозволу сфотографуватися із тобою. Але є ще й особливо цікаві, які примудряються не лише відволікати увагу, але ставати між тобою і полотном...

 – Чи є полотно, робота, про яку мрієте, думаєте, але все ще не приступили до її написання?
 – Так, є. Як я вже казав, художник має мати відчуття, що найкраща картина іще не написана. І ця річ не дає зупинитись. Це, як процес... Мене запитують про нові ідеї. Ідеї постійно є, це як потік. І я намагаюсь їх втілити, та фізично не все виходить. Але через те, що у мене портрети, це не просто люди, це моменти в людях, які надихають. І саме це намагаюсь втілити. Через кожну картину художник виражає себе. І кожен художник прагне свободи вираження. І чим вільніше художник пише, тим геніальніші його творіння.

***
Наше перше інтерв'ю з Олександром Шевчуком затяглось на кілька годин, він виявився не тільки талановитим художником, але і гарним дотепним співрозмовником, який знає безліч цікавих історій про геніїв мистецтва... Багато чого залишилось за рамками цієї статті, бо Майстер має право на недомовки і таємницю, відповіді на які поціновувачі його творчості будуть шукати на його полотнах.

А на завершальне запитання про те, що мають знати ладижинці про талановитого земляка, художника Олександра Шевчука, відповіла його добра подруга і власниця арт-кав'ярні Лариса Куроптєва, що долучилась до нашої бесіди:

 – Рідне місто Майстра має знати, яким скарбом володіє. Талант Майстра – це не особисте. І ми, ладижинці, маємо знати, ким і чим ми можемо пишатись. І на мій погляд, це наш великий художник, чудова людина, скромний трудівник Олександр Шевчук. Без зайвого пафосу...Людина з величезним талантом і таким же великим серцем. І кілька прекрасних робіт Майстра жителі міста можуть побачити в нашому арт–кафе "Фредерік".
 
 В свою чергу ми бажаємо Олександру Шевчуку наснаги та творчого неспокою, щоб усе задумане знайшло відбиття у нових роботах... Надихали як далекі країни, та рідні місця і земляки. 

Картини художника із Ладижина Олександра Шевчука продаються на аукціоні ChristysКартини художника із Ладижина Олександра Шевчука продаються на аукціоні Christys
Картини художника із Ладижина Олександра Шевчука продаються на аукціоні ChristysКартини художника із Ладижина Олександра Шевчука продаються на аукціоні Christys

Картини художника із Ладижина Олександра Шевчука продаються на аукціоні ChristysКартини художника із Ладижина Олександра Шевчука продаються на аукціоні Christys

Картини художника із Ладижина Олександра Шевчука продаються на аукціоні ChristysКартини художника із Ладижина Олександра Шевчука продаються на аукціоні Christys








Знайшли помилку в тексті? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter