Офіційна сторінка ПП "Медіа Дністер"
Нерухомість на березі моря у місті Варна (Болгарія)
Менше говоріть, а більше робіть: чому потрібно мовчати про свої плани Стара добра мудрість про те, що слово- срібло, а мовчання - золото, знайшла відображення у сучасних дослідженнях.
Скинути вагу. Вивчити англійську. Займатись спортом. Щоразу, коли ми ставимо нову особисту ціль, ми ділимося цією новиною із друзями, батьками і колегами по роботі. Ми говоримо їм, що збираємося зробити те й інше. Або радісно повідомляємо, що вже почали це робити. Потім, у 95 % випадків, стається так, що почате не доводить до завершення. Чому ж не можна заздалегідь говорити про свої плани? І чому частіше досягаються цілі, про які ми нікому не розповідаємо? Цікавий експеримент
Німецький професор психології Пітер Гольвітцер вивчає даний феномен уже більш 15 років. Одного разу він провів цікавий експеримент. У якості піддослідних мишей Гольвітцер відібрав групу студентів юридичного університету. Метою експерименту було з'ясування, чи впливають публічні заяви про свої наміри на досягнення особистих цілей.
Для цього Гольвітцер склав список тверджень на кшталт: "Я збираюся якнайбільше взяти від юридичної освіти", "Я збираюся стати успішним адвокатом" і так далі. Кожне із тверджень студенти повинні були оцінити по шкалі від "Повністю згодний" до "Повністю не згодний".
Опитування проводилося анонімно. При бажанні, можна було написати своє ім'я. Так само, в опитуванні студентів попросили перелічити три конкретні речі, які вони збираються зробити, щоб стати успішним адвокатом. Типовими відповідями були: "Я маю намір регулярно читати юридичну періодику" або щось у цьому роді.
Коли студенти здали анкети, Пітер Гольвітцер виявив, що більшість студентів відповіли на запитання і підписалися своїм ім'ям. Деякі взагалі не заповнили опитування і зберегли свої наміри в секреті. Ті, хто зберегли свої плани в секреті…
Студенти не підозрювали, що їх наміри будуть перевіряти на практиці. Вони здали свої анкети й забули про це. Але дослідники на чолі з Пітером Гольвітцером дещо задумали…
Психологи зачекали певний час, а потім штучно створили ситуацію, щоб перевірити опитаних "на вошивість"... Вони попросили студентів допомогти їм у проекті, який вимагав аналізу двадцяти кримінальних справ. Студентам сказали, що вони повинні працювати так завзято, як тільки можуть. При цьому, у кожного є право "забити" на допомогу й піти в будь-який момент.
Кримінальні справи були непростими. Вони вимагали включення мізків на повну котушку й концентрованості. Результати експерименту були однозначними. Кожний, хто привселюдно оголосив в анкеті свої наміри на майбутнє, відсторонився від роботи. Вони ухилилися від досягнення поставленої мети. І це незважаючи на відданість ідеї побудувати кар'єру в галузі юриспруденції!
Тільки ті, хто зберегли свої наміри при собі, змогли по-справжньому проробити важку роботу й довести почате до кінця. Чому люди розповідають навколишнім про свої наміри?
Гольвітцер вважає, що це має відношення до почуття самоідентифікації й цілісності. Усі ми прагнемо бути ідеальними людьми. Але заяви про наші наміри важко й завзято працювати, найчастіше, є чисто символічним актом. Це всього лише допомагає нам самовизначитися зі своєю роллю. Наприклад: "Я юрист", "Я письменник", "Я фотограф", "Я програміст".
Але ненаситний Пітер Гольвітцер провів ще один експеримент, щоб додатково переконатися у своїй правоті. Студентам показали п'ять світлин верховного суду. Світлини відрізнялися розмірами. Від дуже маленької до дуже великої. Досліджуваних запитали: "Наскільки ти почуваєш себе класним юристом зараз?" Початківці мали оцінити свою "крутість" і відповістити на запитання, обравши одну з п'яти світлин. Чим більшу світлину ти обереш, тим більше завершеним себе почуваєш.
Ніхто не здивувався коли студенти, які раніше заявили про свої цілі і провалилися на практиці, схилялися до вибору великих фотографій. Навіть одна тільки заява про свої плани стати гарним юристом, змусила їх почувати себе так, неначе вони вже були гарними юристами. Це збільшило їхню зарозумілість, парадоксально зменшивши їх можливість до важкої роботи. Вони стали легендами у своїй уяві. А легенди не роблять важку і брудну роботу. Так що, менше говоріть, а більше робіть, досягаючи вершин, закликає автор дослідження. |
|
|