dle бесплатно

У Ладижині успішно розвивається самодіяльний театральний колектив «ФРЕДЕРІК»


Напередодні Міжнародного дня театру журналісти LADA.FM побували на репетиції нової радіоп'єси.

«Весь світ – театр, а люди в ньому актори», – так зазначив колись безсмертний Шекспір. А у відомій екранізації славетного роману Сомерсета Моема «Театр» вустами головної героїні Джулії Ламберт ця сакральна фраза і визначення набувають іншого сенсу. Геніальна акторка, розглядаючи ресторанну публіку, зауважує: «Придивіться уважно до цих людей. Ось театр… А справжнє життя (показуючи на серце) тут»...

Про все це згадується в переддень Міжнародного Дня театру, який відзначається в Україні 27 березня.

Скажете, до чого тут маленьке місто Ладижин і День театру? Ми ж не столиця. Проте, не все так однозначно. Місце перебування людини – це лише географія. Іноді навіть велике місто може видаватись урбаністично-провінційним, а крихітна, просто менше нікуди, сцена кав’ярні – стати театральними підмостками, що народжують мистецтво перевтілення. Справжній Театр, куди тягнуться люди, щоб іще раз зануритись у вир пристрастей, сміятись і плакати разом з героями сцени.

У самодіяльної трупи театру Арт-кав’ярні «Фредерік» є кілька блискучих постановок – це інсценізація казки Леоніда Філатова «Про Федота-стрільця» та «Гроші чи любов» за мотивами оповідання О.Генрі. Успіх був вражаючий, усі столики у кав’ярні бронювались задовго до дня вистави, на них їхали шанувальники з інших міст.

У Ладижині успішно розвивається самодіяльний театральний колектив «ФРЕДЕРІК»Але все тече, все змінюється.

Самодіяльні артисти – не професійні, і хтось їде на навчання в інше місто, хтось на роботу в іншу країну... Цими днями актори театру відзначили і дуже сумну дату – перший рік без одного із найкращих акторів Павла Двожана, який міг зіграти іще безліч ролей, але передчасно залишив цей світ. Тож кожна вистава залишається унікальною і неповторною в буквальному сенсі цього вислову.

Режисерка театру Лариса КУРОПТЄВА завжди в пошуку нових облич і нових постановок. І, хоча коронакриза таки добряче вдарила саме по галузі мистецтва, театр «Фредерік» знайшов відповідь і на цей виклик. Як уже минулого тижня повідомила газета «Л’Новини», оновлена трупа театру працює над постановкою радіоверсії комедійної п’єси сучасної української драматургині Раїси Гончарової «Катрін».

І до театрального життя і підмостків «Фредеріка» долучилися, як відомі самодіяльні актори, так і нові. І сьогодні, напередодні театрального свята, ми завітали на репетицію і дещо дізналися про акторів...

Отже, в новій п’єсі одну з головних ролей отримав Олександр Хворостяний, відомий блискучим виконанням ролі Федота Стрільця. На театральну творчість він має зовсім небагато часу, бо працює на Філії ВКВК, комплексі з виробництва кормів у залізничному відділі. Як розповів нам Олександр, робота непроста, напружена і містить чимало деталей, бо працівники і здійснюють відправки залізницею, і приймають різні товари. Це і перевезення по Україні, і за кордон. Робота важка, відповідальна, але цікава.

У Ладижині успішно розвивається самодіяльний театральний колектив «ФРЕДЕРІК»У Театрі «Фредерік» Олександр Хворостяний вже два роки. І нині у радіоп’єсі він втілює роль відставного комісара поліції Жаспара Редона, який примудрився розкрити карколомний злочин у маленькому провінційному містечку, що дуже схоже на Ладижин.

Що ж є у тому театральному житті такого, заради чого люди присвячують йому вільний час, сили, енергію? Як людина приходить в театр і вирішує стати самодіяльним актором? І як змінює театр людину? Про це ми запитали Олександра Хворостяного:

По поверненню з армії, ми з друзями збирались у кафе, спілкувались, співали, грали на гітарі, там я познайомився зі своєю майбутньою дружиною... І одного разу ми з нею зайшли туди і Лариса Анатоліївна запропонувала мені роль у «Федоті». У мене мала бути роль епізодична, а так вийшло, що - головна. Так все і почалось. Мені це цікаво, дає можливість відпочити, перемкнутись з буденних справ...
А як театр змінив моє життя? Стало легше спілкуватись. По-перше, мене дещо змінила служба в армії, бо коли б не вона, я навряд чи б погодився зіграти в театрі. Але після армії я погодився зіграти роль Федота-стрільця і з того часу я став більш відкритий, мені стало більш простіше спілкуватись з іншими людьми. І в роботі мені це допомагає. Все класно.

У Ладижині успішно розвивається самодіяльний театральний колектив «ФРЕДЕРІК»Новачком у театральному колективі «Фредерік» є Михайло Насадюк. У місто приїхав із Капустян Тростянецького району та навчався у Ладижинському коледжі, також відслужив строкову службу у ЗСУ, а тепер працює на підприємстві МХП електриком. У нього гарно поставлена мова, яка скоріше вказує на львівського студента, аніж на уродженця провінційного селища. Але сам Михайло каже, що багато чого почерпнув із книг, самоосвіти, а також мову добре поставила служба у Збройних Силах, де довелось бути інструктором і чітко віддавати команди та пояснювати все військовослужбовцям. Після служби – повернувся у Ладижин і також часто заходив до улюбленої кав’ярні не лише за відпочинком, але і за натхненням: гарна музика, чудові картини, смачні тістечка... Творчі люди, які часто організовують концерти, вистави...

У п’єсі «Катрін» Михайло буде дебютувати одразу у двох ролях. На запитання, як змінює театр людину, Михайло, не задумуючись розповідає:

– Театр – це емоції. В будь-яку роль потрібно входити і виходити. Відома історія Кіта Леджера, який, щоб підготуватися до ролі Джокера у фільмі «Темний лицар» жив цілий місяць один у готелі, розробляючи психологію свого героя, жестикуляцію і голос. Театр дає відчути людині ті емоції, які вона ніколи у житті може не відчути. Театр – розвиває... Ми ж істоти соціальні: чим більше ми спілкуємося, чим більше читаємо, чим більше граємо і пізнаємо нового, тим більше стаємо цікавіші і собі, і іншим людям. В театрі я бачу свій розвиток, як людини.

У Ладижині успішно розвивається самодіяльний театральний колектив «ФРЕДЕРІК»Федір Верещагін довгий час приходив на творчі авторські вечори, як глядач. А далі було захоплення виставами, грою самодіяльних акторів і режисерськими знахідками. Спробував свої сили у динамічних сценках. І, коли Лариса Куроптєва запропонувала роль винороба Гобера Кувена у новій п’єсі, із задоволенням погодився. Сама режисерка вважає, що Федір досить вдало втілює цю роль. А щодо театру і його впливу на людину, то Федір Верещагін помітив магічний вплив перевтілення:

Ось є собі людина, приходить на репетицію, одягає капелюха і все – перевтілюється. Просто диво! Це можливість прожити різні життя, відчути різні емоції. Тепер я розумію, що по-іншому не могло бути. Я вдячний Ларисі Анатоліївні, що розгледіла у мені здібності і запросила у п’єсу. Хоча зі мною не просто... І режисерка у нас така, що її воля – закон, її бачення гри акторів – головне.

У Ладижині успішно розвивається самодіяльний театральний колектив «ФРЕДЕРІК»Артур Гілевич – яскравий і талановитий актор, який запам’ятався однією з головних ролей у п’єсі «Гроші чи любов». Йому легко вдаються як чоловічі, так і жіночі ролі. Режисерка Лариса Куроптєва вважає його надзвичайно здібним і талановитим. Він, як студент Ладижинського коледжу, брав участь у багатьох концертах і авторських творчих вечірках. Родом Артур із села Кам’яний брід Благовіщенського району, що на Кіровоградщині, нині здобуває фах агроінженера. У театральну самодіяльну трупу «Фредерік» потрапив зовсім випадково, хоча у шкільній самодіяльності брав активну участь. Розгледіла акторський талант Артура, звичайно, Лариса Куроптєва, і нині у творчому доробку юнака у театрі п’ять ролей. І хоча Артур нині вже випускник аграрного коледжу та збирається вступати у Вінницю до університету, кидати театр не планує.

Ми не могли не запитати Артура, наскільки участь у театральному житті вплинула на нього. Він чесно відповів, що дуже суттєво вплинула, і зараз більш серйозно сприймає гру на сцені:

– Я зрозумів, що хочу і можу втілювати різних персонажів на сцені і мені це подобається.

У новій п’єсі «Катрін» слухачі хвилі Lada.FM почують Артура Гілевича у ролі аферистки Франсуази Раблє. Більше інформації – залишимо для інтриги до виходу в ефір радіоп’єси.

***

Готуючи цей матеріал до Міжнародного дня театру, ми змогли потрапити тільки на одну репетицію радіовистави, так би мовити, у «чоловічий» день.

Але у новій п’єсі є і чудові жіночі ролі, які стали відкриттям нових талановитих ладижанок. Про це розкажемо також уже ближче до дня прем’єри. 

Театр це і справді емоції. Бурливі, нестримні. Це талант режисера підмічати найкращий потенціал у кожного з акторів для тієї чи іншої ролі, щоб глядачі сміялися і сумували, співпереживали і бачили в чомусь себе. Про все це думалося після бесіди з артистами. А ще підтвердилась сакральна фраза незабутньої Джулії Ламберт...

Виявляється, театр усюди у нашому світі, а справжнє життя тут – на крихітній сцені самодіяльного театру «Фредерік».
                                                                                                                                    Галина ДАНИЛІВСЬКА






Знайшли помилку в тексті? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter