dle бесплатно

Загиблого в Дебальцевому розвідника з Ладижина подано до нагородження орденом посмертно


фото: сторінка дружини у соцмережах
Сержанта Віталія Химича з Ладижина, який загинув у Дебальцевому, подано до нагородження орденом Богдана Хмельницького ІІІ-го ступеня посмертно.

У місті Ладижин, що на Вінниччині, провели в останню путь свого земляка, сержанта Віталія Химича – розвідника 128-ї гірсько-піхотної бригади, який загинув ще 17 лютого під Дебальцевим. Майже місяць рідні шукали його, до останнього сподіваючись, що Віталій живий. Та, на жаль, настав день, коли їх сповістили, що тіло бійця терористи передали українським військовим і воно доставлене до дніпропетровського моргу.

"Ми й досі не віримо, що його більше немає з нами. Ми виховували сина бути завжди чесним, мужнім, таким, який би ніколи не ховався за спини інших. Ростили не для війни, а для мирного життя, але ворожа куля обірвала його життя у 33 роки", – з болем говорять батьки, пише "8 корпус".

Загиблого в Дебальцевому розвідника з Ладижина подано до нагородження орденом посмертноКоли Віталія в 2000 році призвали на строкову службу до Збройних Сил України, батьки без вагань благословили його. Службу Віталій Химич проходив у Києві, в 101-й окремій бригаді охорони Генерального штабу Збройних Сил України. У 2002 році звільнився у запас та повернувся додому. Трохи пізніше одружився, працював та виховував двох діток, сина Богдана та дочку Софію. А коли в Україну прийшла біда, він не лишився осторонь – в серпні 2014 року Віталій Химич був мобілізований на війну, звідки не повернувся...

"Для мене він був найкращим чоловіком, люблячим батьком наших дітей, ми прожили з ним дванадцять найщасливіших років. Я згадую, як сильно він нас любив, віддавав нам все найкраще, всього себе... Ми завжди відчували його турботу. І ось тепер, коли його не стало, мені залишається жити тільки заради дітей. Це так важко пояснити чотирирічній Софійці, куди подівся її тато, який обіцяв повернутися. А Богданчик, хоча йому й одинадцять, а очі завжди заплакані. Але він дуже пишається тим, що його батько герой, і вірить, що він загинув недаром, адже хотів миру і процвітання України. Багато людей нас підтримали і морально, і матеріально, сподіваємось, що буде підтримка і з боку держави. А в те, що, кажуть, біль мине з часом, я не вірю: з кожним днем все важче й важче, адже всі ми розуміємо, що він більше не повернеться...", – каже вдова солдата Лілія Химич.

Сестра ж загиблого, Оксана, більш категорична: "Такого брата, як він, в мене більше ніколи не буде, тож я проклинаю тих, хто забрав його життя! Вічна йому пам'ять! Слава Героям!..".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Щоб попрощатися із воїном-земляком, ладижинці вщент заповнили центральну площу міста

Поховали загиблого розвідника 8 березня – начебто святкового дня, проте святкового настрою не було ні в кого. Священик храму Успіння Пресвятої Богородиці отець Михайло провів панахиду, після чого на площі Фонтанів відбувся кількатисячний мітинг-прощання ладижинців із полеглим героєм. Труну з загиблим героєм містяни зустрічали, стоячи на колінах.

Загиблого в Дебальцевому розвідника з Ладижина подано до нагородження орденом посмертноРозпочався мітинг-реквієм із хвилини мовчання по всім полеглим українським бійцям. До речі, лише на Вінниччину з Донбасу не повернулося вже понад 80 кадрових та мобілізованих військовослужбовців.

Востаннє на зв'язок із дружиною Віталій виходив 17 лютого, з-під Дебальцевого, а згодом, судячи з розповідей його співслужбовців, група розвідників потрапила у засідку в приватному секторі поблизу залізничної лікарні. Після 22 години 30 хвилин 17 лютого ніхто з бойових друзів сержанта Химича не бачив...

Пізніше вдалось з'ясувати, що загиблого Віталія забрали сепаратисти та відвезли його тіло до Донецька. 5 березня бойовики під час переговорів погодились віддати 50 тіл українців, які загинули у зоні антитерористичної операції. Серед 50, повернених українській стороні, було й тіло Віталія Химича. В Умані родичі пройшли процедуру впізнання та забрали чоловіка у Ладижин.

"Громада міста, виконавчий комітет міської ради висловлюють щире співчуття родині Віталія Івановича Химича. Вічна слава герою! І слава Україні!", – казали на мітингу-реквіємі.

Готуючи публікацію, нам вдалося зв'язатися з командуванням 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади та поспілкуватися з командиром роти загиблого сержанта – капітаном Андрієм Матківським. Він уточнив обставини загибелі Віталія Химича.

Того трагічного дня обстановка в Дебальцевому, яке штурмували з усіх боків російсько-терористичні війська за підтримки всього наявного озброєння великих калібрів, змінювалася чи не щохвилини.

"В тому місці, де в обід наша група потрапила у засідку, ми були о шостій ранку, там був наш блокпост, сепаратистів і близько не було, а ось ближче до першої години дня 17 лютого обстановка стала неконтрольованою. Група виносила «трьохсотого», і старший розвідник сержант Віталій Химич ішов попереду групи. Йому власне й дісталася перша кулеметна черга із засідки...",- згадує ротний.

Було то не біля лікарні, а метрах у 300-400 правіше неї, поблизу середньої школи.  Кулеметники вдарили із засідки по розвідгрупі, зав'язався короткий нерівний бій. У цьому бою українські розвідники втратили трьох бойових побратимів загиблими й один вибув із строю через поранення. Серед загиблих був і сержант Химич – смілива до самопожертви людина, як згадує його командир, справжній розвідник і справжній чоловік, який ніколи не відмовлявся від завдань, якими складними вони б не були. Надійний, відважний, сильний духом – ось як характеризує підлеглого ротний.

Посмертно сержанта Химича Віталія Івановича подано до нагородження орденом Богдана Хмельницького ІІІ-го ступеня.





Знайшли помилку в тексті? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter