Тростянецькі правоохоронці повернули Богдану Золотар додому

Минулого тижня юна втікачка з Великої Стратіївки  повернулася до батька, від якого втекла  більше місяця тому.

Восьмого червня після сварки з батьком вона, як це було і раніше, вкинула до сумки кілька одежин і подалася подалі від нього. Цього разу заїхала аж у Київ. Там якийсь час гостювала у колишньої однокласниці, яка поїхала до столиці навчатися після закінчення дев’ятого класу. Потім перебралася до подруги з соціальної мережі Вконтакті в одне із сіл Бершадського району.  Саме тут і знайшов її начальник Тростянецької кримінальної міліції Валерій Кавун.

- Два дні жив у машині, виїздив 110 літрів бензину, але Богдану  знайшов, - розповідає оперативник, - саме такий дощисько на дворі, а вона в одному платтячку, босоніж втекла від нас через вікно і сховалася у кукурудзі. Вимокла до ниточки…  А вперше шукав її, як тільки прийшов на роботу у Тростянець. На четвертий день – заява про зникнення. Тоді знайшли, і усі наступні рази також. Була вона в різних районах, різних місцях, поганих також. Мають бути дуже вагомі причини, щоб дитина свідомо залишала дім і обирала ті умови, в яких ми її знаходили…

А їхала, насамперед,  до дівчаток, у яких подібні стосунки з батьками  – з ними знайомилася "Вконтактах", обговорювали свої проблеми, одна одну підтримували та навчали. Тільки це те ж саме, коли сліпий веде сліпого.  
Чому вона постійно втікає з дому, щоразу ризикуючи майбутнім благополуччям, здоров’ям, а, можливо, й життям – розповіла, ковтаючи непрохані  сльози,  сама, поки ми сиділи з нею у райвідділку міліції, очікуючи на приїзд батька.

-Ми не можемо з ним знайти спільної мови… Що не так? Та все не так! Поки я була менша, у нас була ідеальна сім'я,  а три роки тому все змінилося. Після того, як він побачив мене з сигаретою…  Почалися сварки, підняв на мене руку. Бувало, бив, як хлопця – кулаками, ногами… Я нікому на нього не скаржилася, і в міліції про це до недавнього часу не розповідала, бо й шкода його, і боюсь… Але він таке скрізь і всім на мене наговорює, що і я вже не можу мовчати…  Вчитися, сказав, я не буду, бо й у школі цього не робила. А я вчилася, як могла. Бере мене з собою на роботу, щоб заробляла гроші на майбутнє навчання. І сіно з ним складали, і на будівництві йому допомагала. Я хочу вчитися, хочу працювати, чогось досягнути в своєму житті, але з ним жити не можу і бачити навіть його не хочу…

За категоричною  фразою пауза а потім:
-Цікаво, що він скаже, коли зайде зараз сюди…

Далі висловлювала свої припущення і вони не були оптимістичними.  Відчувалося: глибоко в душі дівчинка надіється, що батько буде радий зустрічі і це буде очевидним. Надіється, як на найбільше диво в своєму житті… Дива не сталося. Батько зайшов з кам’яним обличчям і навіть не привітався з донькою, яку так наполегливо шукав усіма можливими способами.  Не зміг підійти, обняти, заглянути  в очі. Глибока образа батьківських почуттів не дали зробити крок, який вже тоді, у міліцейському кабінеті міг зруйнувати важку стіну, що виросла між найріднішими людьми.  

Є гордість, а є любов. В основі гордості – егоїзм, турбота про власне благополуччя, власний душевний спокій.  Натомість любов  базується на принципі абсолютної безкорисності: вона терпляча, добра, не безчинствує, не гнівається, не  шукає свого, не ображається і не тримає зла, все пробачає, усьому вірить, на все надіється, справляється зі всіма труднощами. Переможець той, хто обирає любов. А вона зараз, як у клітці під сімома замками,  сидить у потаємних куточках сердець Василя і Богдани Золотарів, батька і доньки.  Немає сумніву: вона вибереться нагору, та хочеться, щоб це трапилося якнайшвидше, щоб не було більше нових ран на рідних душах.  

Аналізуючи взаємостосунки між батьками й дітьми, психологи кажуть, що поки дитина маленька, то тільки поруч з батьком вона вперше пізнає кордони. Власні межі і межі інших людей. Межі дозволеного і не дозволеного. Свої можливості і здібності. Поруч з батьком дитина відчуває, як діє закон. Його силу. З мамою відносини будуються за іншим принципом: без кордонів - повне злиття. Та коли немає з ким зливатися, то автоматично і це відчуття має забезпечити дитині батько.  

Насправді ж, проблема  дітей і батьків актуальна не лише для цієї родини, а й для дуже багатьох інших, і навіть повних сімей та з вигляду дуже й дуже благополучних.  

Психологи пропонують сім правил щасливого життя під одним дахом батька й доньки підліткового віку.  
1. Будьте для своєї доньки, яка дорослішає,  батьком-другом. Проявляйте щирий інтерес до її захоплень, проблем, турбот.
2. Намагайтеся уникати різких перепадів у методах виховання. Перехід від вседозволеності до суворих заборон (або навпаки) стане болючим для дівчинки-підлітка.
3. Не вдавайтеся до повчальних бесід. Найчастіше вони виробляють зворотний ефект, породжуючи непослух.
4. Пам'ятайте, що батьківські заборони ефективні лише на фоні любові до дитини. Лише так  донька зможе усвідомити, що таке добре, і що таке погано.
5. Частіше говоріть своїй красуні компліменти, це підвищить її самооцінку.
6. Ні в якому випадку не ображайте свою дорослу дівчинку. Образи можуть сформувати негативне уявлення про чоловіків і надалі їй буде складно вибудовувати стосунки  з представниками сильної статі.
7. Важливо, щоб тато для доньки асоціювався з людиною, яка захистить і підтримає у будь-якій ситуації.
А в основі всього, пам’ятайте:  ЛЮБОВ.
                                                                                   Автор: Оксана ГАЙСИН