Ладижинець Сергій Кучанський про участь в АТО: Навчився ховатись за деревами і добувати воду із туману

Сергій Кучанський служив старшиною роти в Нацгвардії. Наразі він працює охоронцем на Ладижинській ТЕС ДТЕК та виховує чотирьох дітей. На початку російсько-українського конфлікту він разом із товаришами з Ладижина брав участь у антитерористичній операції.

-Розкажіть, будь ласка, як і коли Ви стали учасником АТО?

-Я мав можливість не піти, але сам захотів. Тому 8 серпня 2014 року разом із товаришами вже був на полігоні у Вінниці. У саму зону АТО ми виїхали на початку вересня. Тоді ми й потрапили на 32-й блокпост Бахмутської траси. Там на четвертий день перебування нас взяли в оточення.

-У яких умовах Вам довелося жити під час оточення?

-Нас сильно обстрілювали, бо наше начальство відмовилося платити та здавати територію, як було перед цим із 33-м блокпостом. Супротивники поводили
себе, як вдома: різали худобу, їли шашлики, пили горілку. А ми в цей час навіть вогнища розпалити не сміли, щоб зігрітися.

-Як Вам і вашим побратимам вдалося вийти?

-Найманці тричі пропонували нам коридор. Перший раз ми відмовилися, щоб не бути «зрадниками». Після цього нас тримали без води, без нічого... Все горіло так, що не можна було й голови висунути. Це тривало близько двох тижнів. Також противники намагалися переманювати на свою сторону різними дорогими речами на кшталт машин, пропонували долари.

Вдруге нас вже залякували снайперами. Я навіть техніку під їхніми обстрілами збирав. Утретє вороги дали нам попередження, підігнавши вісім танків. На перемовинах вони казали: «Нам заплатять у будь-якому разі, чи ми вас покладемо, чи випустимо». Цього разу наше начальство погодилося на коридор. У визначений час вночі ми виходили з оточення.

-Що Ви бачили, коли виходили з оточення?

-Від 32-го блокпоста ми мали потрапити на 31-й. А відстань між ними – десять кілометрів. Її довелося долати пішки. Ми прямували за колесами машини
найманців слід у слід, щоб не підірватися на мінах. Противники показували нам тіла хлопців, під якими були гранати. Вони також провокували нас. Ми більш за все боялися, щоб ні в кого не здригнулася рука натиснути на курок. Якби таке сталося, нас би всіх розстріляли. Ми не дійшли одного кілометра до блокпоста, коли наші провідники розвернулися й сказали: «Вам треба встигнути проскочити цей кілометр, бо вас можуть розстріляти». Не знаю, яким дивом ми вийшли, але розповідали, що начальство робило все для того.

-У яких ще операціях Ви брали участь?

-Я був на Карачуні. Також – у Слов’янську, в штабі. Кілька разів – у Сокольниках. Я поїздив, бо в мене були обов’язки старшини роти.

-А що входило до Ваших обов’язків старшини роти?

-Я забезпечував боєприпасами та продукцією військових. Перевіряв пости. Домовлявся за техніку, окопи допомагав рити. Інколи доводилося й службу на постах нести. На «зачистки» теж їздив.  

-Як проходив Ваш «звичайний день» у зоні АТО?

-Я старався висипатися, коли була можливість. Ніколи не знав, що буде завтра. Особливо, довго тягнулися дні після приїзду на нове місце. А ще я звик до обстрілів, тому коли їх не було, запитував себе: «Чому? Чого очікувати?», адже, зазвичай, після затишшя таке пекло…

-У яких умовах Ви жили?

-Перший раз я жив у полі та землянках без їжі та води. Зате навчився воду добувати з роси або туману, облаштовувати лазні в землянках. Ще за деревами так "складатися", так ховатися навчився…

Вдруге вже жив у сільських хатах, які люди залишили, у більш менш нормальних умовах.

-Коли Ви повернулися додому, і як змінилося ваше життя?

-Я повернувся із зони АТО в серпні 2015 року. Дуже важко було адаптуватися до того, що вдома проблеми не вирішуються натиском на курок. За мною дружина на роботу спочатку приїжджала, бо мені було страшно. Мав відчуття, що за мною всюди спостерігають. Я не міг заснути ночами – прокидався. Снилися ті хлопці, події… Я хоча й призвичаївся вже, але досі стараюся уникати різних місць скупчень людей.

-Що Вам допомагало в той час?
-Єдине, що рятувало та рятує, це сім’я.





                                     Автор: Наталія Касяненко, студентка 3 курсу факультету журналістики Одеської юридичної академії