dle бесплатно

Верхівський сільськогосподарський коледж переведуть у Ладижин


З відкритих джерел
Уже з вересня цього року у широкий потік студентів Ладижинського коледжу увіллється маленький струмочок Верхівського сільськогосподарського. У Верхівці коледж зачиняють.

Таке остаточне рішення нещодавно прийнято Вінницьким аграрним університетом, структурними підрозділами якого є обидва коледжі. 

Коли коледжі ще називалися технікумами, між Верхівським і Ладижинським завжди була така собі негласна конкуренція. Верхівка за багатьма параметрами вигравала: історичне місце – маєток пана Сабанського, своя територія з необхідною інфраструктурою та навіть окремим двоповерховим будиночком під трудовий літній табір для студентів, простора практична база-учгосп: поля, садок, дослідні ділянки, технопарк, ферми з коровами, свинями, були й коні, а ще теплиці, квітники, пасіка... чого тільки не було! Але сільськогосподарський технікум серед міста вижив і зараз, як знаємо, успішно розвивається, а у селі, де, здавалося б, сам Бог велів виховувати агрономів, землевпорядників та інших спеціалістів, які працюють на землі - тут все зійшло нанівець. На сьогодні у Верхівському коледжі нараховується менше сотні студентів, 32 з яких – випускники. Якби цього року тут і назбиралося звичних для останніх років пару десятків вступників, загальну картину це суттєво не покращило б.

Шкода, бо колись це був досить сильний навчальний заклад, альма-матер багатьох ладижинців. А ще більше жаль, бо наступного року сільськогосподарський навчальний заклад у Верхівці відзначав би своє століття. Не дотягнув дідусь… Але історію не перекреслити, а вона – яскрава. 
До 1917 року територія навчального закладу належала братам Генріху і Вітовту Сабанським. Вони побудували собі дім-палац, заклали навколо нього 25 га парку, територію обнесли добротним муром. Після революції брати були змушені  втікати від нової влади. Дорогою до Польщі Сабанських убили, а їх маєток місцеві «естети» рознесли б, якби не Григорій Котовський. Він взяв під охорону палац, заснував на території маєтку кінний завод.  У 1921 році на базі заводу відкрилася школа сільськогосподарського учнівства для безпритульних дітей. А в 1922 році у Верхівці починає діяти агропрофшкола, і саме з цього року ведеться офіційний відлік життя Верхівського сільськогосподарського навчального закладу, хоча територію маєтку агропрофшкола отримала у використання лише у 1926 році, після ліквідації трудового табору для безпритульних. З того часу і по сьогодні Верхівський сільськогосподарський не працював лише у війну, коли в село прийшли румуни й на базі технікуму відкрили школу диверсантів. 

Періодом розквіту Верхівського сільськогосподарського були 70-80-ті роки. Алейка технікуму зранку до вечора гомоніла багатоголоссям: чотири курси, кожен – по три групи, в яких по 30-35 студентів. А ще заочники. Одні – на пари, інші – в їдальню, з обіду – на стадіон на якісь змагання чи в клуб на репетиції до чергового концерту… Життя вирувало! Сильний педагогічний колектив забезпечував не лише відмінний освітньо-виховний процес, а й дуже цікаве та багате дозвілля студентів. Багатьох вабило тихе щасливе містечко серед села. Скрізь – море квітів, у всьому парку – ідеальний порядок. 

Але часи змінилися. Престиж середньої спеціальної освіти в Україні незаслужено сильно послабився, а соціально-економічні умови звалили з ніг демографічні процеси. Студентів стало менше в рази. Аби їх приваблювати, потрібно було перелаштовуватися на новий, вищий рівень комунікацій, умов для навчання і життя студентів та викладачів. Комусь це вдалося, а хтось не дуже й старався. 

На вулицях села Верхівка до 60-го року не було освітлення, у технікумі завжди було. Біля спортзалу стояла дизельна установка. А зараз алейки темні, вже багато років темні. Палац – колишній навчальний корпус невпинно руйнується, там останнім часом заняття вже й не проводилися. Парк постарів та змінився, стежинами, які у кращі часи доглядалися так, що там проглядалися рідні їм панські камінчики – не погуляєш, їх, як і квітуче минуле, поглинули хащі. Доглянутий лише маленький оазис між гуртожитком, новим навчальним корпусом, бібліотекою та їдальнею. Ще доглянутий.

                                                                                                              Оксана ГАЙСИН




Знайшли помилку в тексті? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter