Вінниччина вшанувала пам'ять загиблих визволителів України

У цей день в усіх населених пунктах України вшановують пам’ять тих, хто віддав своє життя за Батьківщину, хто визволяв нашу землю від нацистів і тих, хто сьогодні боронить нашу незалежність на Сході України.

Вінницький «Меморіал Слави» - символ боротьби українців за волю, за життя, за свою гідність. Саме тут відбулись поминальні заходи за участю Міністра аграрної політики та продовольства України Романа Лещенка, який перебуває на Вінниччині з робочим візитом. Квіти до пам’ятників воїнам-визволителям поклали Голова обласної державної адміністрації Сергій Борзов, голова обласної Ради Вячеслав Соколовий, Вінницький міський голова Сергій Моргунов, керівники міських та обласних структур, закладів та установ, представники ветеранських громадських організацій. Учасники урочистостей вшанували  пам’ять загиблих героїв хвилиною мовчання.

Виконанням Гімну України, військовим салютом та урочистою ходою військового оркестру ПС ЗСУ вінничани віддали шану як героям минулих баталій так і нинішнім захисникам рідної землі, які у ці хвилини боронять наш мир і спокій на передовій.

Слава Героям, слава Україні!

Вигнання нацистів з українських територій стало можливим завдяки масовій участі українців у лавах як Червоної армії, так і українського визвольного руху (ОУН та УПА). Український вимір Другої світової війни – це боротьба на всіх фронтах і театрах воєнних дій: не тільки на Східному фронті, а й у лавах руху опору інших країн, арміях союзників, що воювали в Італії і Франції, на Далекому Сході та Тихоокеанському театрі воєнних дій.      Маємо пам’ятати усіх!

Друга світова війна розпочалася для України 1 вересня 1939 року із бомбардувань Львова силами люфтваффе.

17 вересня 1939 року у війну на боці нацистського агресора вступив СРСР, а вже 22 червня 1941 року розпочалася війна між вчорашніми союзниками – Третім Рейхом та СРСР, внаслідок чого до кінця року більшу частину України окупували німецькі війська.

У грудні 1941–січні 1942-го радянські війська організували перший великий контрнаступ на території України, але зайняли лише незначні ділянки в Криму та під Барвінковим. Спроба навесні 1942 року розвинути попередній успіх призвела до двох катастрофічних поразок радянських сил у Криму і під Харковом та їхнього відступу аж до Волги. Всю нашу територію зайняли окупанти.

У лютому наступного року, розвиваючи наступ після перемоги під Сталінградом, Червона армія зайняла Харків і деякі інші українські міста, але вже в березні залишила їх через німецький контрнаступ. Лише восени розпочалось остаточне вигнання з України нацистських окупантів.

28 жовтня 1944 року радянські війська вийшли на околиці міста Чоп на Закарпатті. Однак боротьба на тій ділянці розтягнулася аж до 25 листопада.

У вигнанні окупантів брала участь вся Україна: регулярні радянські війська та червоні партизани (разом понад 3 мільйони солдат-українців), національне підпілля на чолі з Українською повстанською армією (близько 100 тисяч вояків) і бійці на усіх інших фронтах світу, що наближали спільну перемогу над Гітлером.

Але подіями жовтня–листопада 1944-го війна не скінчилася, Українці воювали в Європі до 8 травня 1945 року та в Азії – до 2 вересня. На Батьківщині збройний спротив радянській владі тривав ще понад десятиліття.

Вигнання нацистських окупантів супроводжувалося вчиненням масових злочинів, які організував сталінський режим і радянські війська з вини його командування. На найнебезпечніших ділянках фронту масово використовувалися «чорносвитники» – поспіхом мобілізоване радянським командуванням (польовими військкоматами) місцеве населення, яке кидали у бій непідготовленим, необмундированим та неозброєним. Українські армійські частини Радянської армії у 1943–1944 роках використовувалися в боях проти національного підпілля, що означало братовбивчу війну між українцями, які служили у РСЧА та УПА.

Кількість військових і цивільних жертв війни історики оцінюють у 8–10 мільйонів українців. Пошкоджено, або знищено внаслідок боїв і каральних дій окупантів, -  700 міст, 28 тисяч сіл, 16 тисяч підприємств.