Сама ж традиція говорити у відповідь на будь-яку приємність слова вдячності з’явилася в сиву давнину. Ще в часи Стародавнього Риму філософ Цицерон вважав вдячність не просто найбільшою людською чеснотою, а й матір’ю всіх інших чеснот. А сюжет всім відомої казки «Про золоту рибку» навчає з дитинства, що невдячність – це шлях до «розбитого корита».
День обіймів дівчаток і хлопчиків — це зворушливий день, присвячений поширенню любові і тепла через простий акт обіймів. Цей день заохочує дівчат виявляти свою прихильність і вдячність хлопчикам і чоловікам у їхньому житті, усім членам сім’ї, друзям чи партнеру.
Обійми, універсальна форма фізичної прихильності, були частиною людської поведінки протягом століть, і навіть деякі тварини з сімейства приматів, такі як шимпанзе і орангутанги, беруть участь у цьому заспокійливому жесті. День обіймів підкреслює важливість обіймів для зміцнення зв’язків і вираження емоцій, які іноді неможливо передати словами.
11 січня в українському календарі
11 січня 120 років тому в с.Миклашів (нині - Львівщина) народилася Олена Вітер (сестра Йосифа) - настоятелька греко-католицького монастиря ордену студитів, член ОУН, політв’язень радянських таборів (1904-1988).
Вона стала першою українкою, визнаною "Праведником народів світу" (в 1976 р.) за порятунок єврейських дітей під час Голокосту.
Олена Вітер прожила довге, сповнене драматичних перипетій життя, варте втілення в романі чи художньому фільмі. Натепер найповнішим відображенням її біографії є чотири товстих томи кримінальної справи, списані чекістами.
Народилася Олена в родині українця і австрійки (за іншими даними - польки). До 13 років жила з батьками в Австрії, потім у Києві. ЇЇ тато викладав в одній з київських гімназій. За одними джерелами, він загинув у 1918 р. під Крутами разом зі своїми учнями, за іншими - помер у 1921 р.
Саме родинне виховання стало основою патріотичного світогляду Олени. Разом з мамою вона переїхала до Львова, навчалася у василіянській школі, а потім вступила до медінституту, але закінчила лише один курс. Стала черницею-василіянкою на ім’я Йосифа. З благословення Митрополита Андрея Шептицького у 1926 р. була настоятелькою нових послушниць у монастирі с.Якторів на Львівщині. Ще раніше вона створювала при монастирі просвітницькі гуртки, дитячий садок (захоронку), "Рідну школу", де діти навчалися української мови.
У 1930 р. Олена стала членом ОУН. У 1930-х рр. вона відкрила вечірню школу для дорослих, драматичний гурток і дитячий садок. Згодом за цю роботу чекісти звинуватили її у "націоналістичному вихованні молоді".
Мати Йосифа у 1932 р. стала першою настоятелькою Якторівського жіночого монастиря. Після приходу в 1939 р. радянської влади монастир зазнав плюндрувань і руйнації. Сестра Йосифа очолила Львівський монастир студиток. Таємно вона організовувала нелегальний перехід за кордон підпільників.
У червні 1940 р. матір Йосифу заарештували органи НКВС за співпрацю з ОУН.
"Мене з дня арешту на допити водили 47 разів і кожного разу катували - намотували моє волосся собі на руки і били головою об стіни, підлогу. Допитували переважно вночі, били гумовими, залізними палицями, кулаками і ногами.", - згадувала вона жахіття в книзі "Я звинувачую". Тоді її засудили до смертної кари, але після початку війни їй вдалося втекти.
У роки німецької окупації у львівському сиротинці, що знаходився під її опікою, ігуменя Йосифа переховувала від нацистів єврейських дітей. Відновлювала життя монаших спільнот, опікувалася сиротинцями; допомагала членам ОУН і УПА, за що 12 жовтня 1945 року її заарештували органи НКДБ, у квітні 1946 р. засудили на 20 років каторжних робіт та 5 років позбавлення прав. Перебувала в концтаборах східного Сибіру та Мордовії.
У 1955 р. сестра Йосифа вийшла на волю із забороною оселитися у Львові. Понад 30 років вона жила у м.Скалат на Тернопільщині, служила в підпільному монастирі. Реабілітована у 1995 р.