1 березня, субота - Початок календарної весни


Цей день має оптимістичні аспекти, особливо в контексті українських традицій. Початок весни сам по собі є символом відродження, надії та нових починань. Після зимових холодів природа прокидається, що завжди викликає позитивні емоції. В українській культурі весна асоціюється з родючістю, теплом і радістю. 

В нинішніх умовах, коли Україна уже більше трьох років стримує повномасштабну агресію рф, українці зустрічають перший день весни з обережним оптимізмом і надією на краще. 

У народних традиціях українців із 1 березня пов'язано багато обрядів, спрямованих на закликання весни та забезпечення гарного врожаю. Ці традиції несуть у собі позитивний заряд і віру в краще майбутнє. В народі цей день асоціюється з початком нового життя.

Також 1 березня, Всесвітній день молитви. Це день коли люди обєднуються в молитві, що несе в собі позитивний заряд та надію на краще. 
А ще сьогодні - Всесвітній день компліменту, Всесвітній день імунітету, Всесвітній день цивільної оборони.

1 березня, субота - Початок календарної весни 1 березня 1855 р. у селі Кущинці Гайсинського району знайшлася кріпачка Євдокія Микитівна Сивак, по-вуличному Явдоха Зуїха.

Про важке життя цієї талановитої нашої землячки розповідає історикиня Ганна ЧеркаськаМатуся дівчинку рано лишила сиротою. Тому дитя зазнало, що «нестатки вигонять із рідної хатки», а там – служи «хоч в ката, аби плата». І дітей чужих доглядала, і худобу пасти ганяла маленька заробітчанка. А вже дівчиною ходила на заробітки у Бессарабію, Херсонську губернію, служила в місцевого поміщика і в шляхтича, і в німця. Жодної буквочки Явдоха не знала, але феноменальну пам’ять мала. Служила вона у пана Равського «від льоду до льоду», то й мимоволі вивчила польську мову, навчилась польських пісень, байок та приказок. Гаруючи на хазяїв, ніколи не скаржилася – гарний голос мала, то свої жалі у пісні виливала. А знала вона їх стільки, що «на трьох волових шкурах не спишеш». Весела співуча дівчина була в центрі уваги на колодках. Запрошували Явдоху на весілля, хрестини чи просто на гостини. Інколи дівчина журилася, що одяг дуже латаний (правда, не хватаний), тоді подружки позичали їй одяг.

Дав Бог Явдосі коханого, але його батьки шлюб із біднячкою не благословили. Ет, як у пісні:
– Дівчино моя, чом заміж не йшла?
– Бідна була, по наймах ходила,
Пари не знайшла.

22 роки прожила Явдоха в Кущинцях, а потім вийшла заміж за бідного Василя Олійника із сусіднього села Гнатівки і там лишилася жити. Чоловік її був похмурим, небалакучим жив із лихою матір’ю. Взяли вони «ну прямо голісіньку» невістку, щоб мати здорові, роботящі руки. Кожного року Василь ходив на заробітки, довго був у Зуєвім (під Москвою), за що називали його сусіди Зуєм, а її прозвали Зуїхою. І так чоловік був неласкавим, а в Московщині призвичаївся горілку пити, жінку бити. Чотирьох дітей народили.

Про своє життя Явдоха розказувала: "Прожила у біді, як камінь у воді. А проте як і дівкою, так і жінкою ходила на весілля, молодшою, то й танці водила… особливо тяжке було одно літо. Був недорід, хліба свого нема, купити нема за що. А тут ще борги… Без кришки хліба за баньочкою води жала весь день… Зогрію окріп, посолю, похльобаю з дітьми й лягаю спати. Ой, який то страшний голод. Від голоду й сон не бере… Тоді ж моя маленька Явдоня померла…”

33 роки прожила Явдоха у Гнатівці. «Пройшли літа, як маків цвіт». На 51-му році життя овдовіла Явдоха Микитівна Олійник. Діти виросли. Дочка вийшла заміж, а син Петро привів до хати невістку, з якою сварився, бився, пиячив і навіть до матері кидався битись, коли та захищала невістку.

От і довелося Явдосі знову продаватися в заміжжя. Пішла за 73-річного глухого вдівця діда Демедя Жука. Дід мав хворого сина Онуфрія, тому потребував у хаті дешевої робочої сили. Забрала Явдоха свого сина Явдокима та й подалася-продалася у сусіднє село Зятківці та стала Явдохою Жук, Демедихою. І знову важка робота, скупий чоловік. Явдоха мовчки плакала, іноді співала:
Тільки в 65 років Явдоха стала сама собі хазяйка.

1 березня, субота - Початок календарної весниУ 1918 р. звела доля Явдоху із 17-літнім учителем Гнатом Танцюрою. Він записував від старих людей пісні (слова та ноти), а у однієї пісні ніхто не пам’ятав слів. От і послали його до Явдохи Зуїхи. «До мене, сину, за піснями, до мене. На трьох волових шкурах не спишеш. Я весь вік провела в біді, у злиднях і в піснях», – зраділа старенька. Зо два тижні вони складали список пісень, які знала Явдоха. Гнат Танцюра згадував: "Ми скоро заприятелювали. Це була міцна і щира дружба, яка може бути в онука з старенькою самотньою бабусею. Стара Демедиха рада була, що має кому розказати, має перед ким виспіватись. А я радів, що натрапив на «золоту жилу». З того часу упродовж 12 років Гнат Трохимович Танцюра щоденно записував пісні. 1008 народних пісень, 400 прислів’їв та приказок, 156 казок, 45 загадок і велику кількість детальних описів обрядів записав із голосу Явдохи. Не побачила книги своїх пісень Явдоха Микитівна. Стара і самотня у великих злиднях пережила голодомор. До останніх днів заробляла кусень хліба: пряла кужіль, скубла вовну.

19 січня 1935 року зранку Явдоха Зуїха відвідала хвору сусідку, протопила в печі і тихо спочила назавжди. Прожила вона майже 80 років.

1 березня, субота - Початок календарної весниНа її могилі і досі зеленіє посаджений Г. Танцюрою барвінок.

Не стало вже й Гната Танцюри, якому доля відміряла 61 рік. І вже вдова вчителя поїхала в Київ до М.Т.Рильського. Дала поетові зошит пісень. «Яка щедра природа, скільки таланту втілила вона у цій жінці. Запам’ятати тисячі пісень – їх слова, мелодії!» – дивувався Максим Тадейович.

У 1965 р. «Пісні Явдохи Зуїхи» було видано.

Щороку на Гайсинщині проходить обласний фестиваль фольклору. Фестиваль започаткований 2001 року з метою вшанування нашого видатного земляка, який записав тисячі пісень від народної співачки Явдохи Зуїхи із с. Зятківці. Фестиваль має за мету відродження і збереження багатовікової спадщини українського фольклору в піснях, народному музикуванні, обрядовому дійстві і костюмах та етнографічній атрибутиці Вінниччини.

1 березня за новим церковним календарем вшановують пам’ять преподобної мучениці Євдокії. Вона жила у II столітті. В юності Євдокія була дуже вродливою і вела розпусне життя. Якось вона ночувала в будинку, де також зупинився настоятель монастирів Герман. Їхні кімнати були поруч, і вночі Євдокія почула, як Герман читає вголос Святе Письмо. Після почутого Євдокія обернулась до християнства, роздала своє майно і пішла до жіночого монастиря в Сирії. Згодом вона стала його настоятелькою. За звернення до благочестивого життя Бог, за переказами, наділив Євдокію даром воскресіння мертвих. Це відповідає слов'янськими віруванням, що Євдокії було доручено «воскрешати» землю від зимового сну — смерті, і дав їй ключі від усіх весняних вод.  

Іменини за новим календарем сьогодні святкують Антон, Василь, Веніамін, Іван, Михайло, Нестор, Олександр, Петро, Ян, Олександра, Антоніна, Ганна, Дарина, Євдокія, Мотрона, Надія, Ольга.

1102-й день війни в Україні








Знайшли помилку в тексті? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter