День будівельника. Історії людей, які починали розбудовувати сучасний Ладижин

Свято встановлено в Україні Указом Президента 1993 році та відзначається щорічно у другу неділю серпня.

Традиція відзначати своє професійне свято у будівельників, зародилася ще з 1956-го року. Цьому передувала Постанова Ради Міністрів СРСР спільно з Центральним Комітетом КПРС від 23 серпня 1955 року і підписаний потім 6-го вересня 1955-го року спеціальний Указ Президії Верховної Ради. В наступному році 12-го серпня День будівельника став широко відзначатиметься по всій країні.

Будівництво – це завжди розвиток, життєві блага, надії та сподівання на краще, благополуччя та заможніше життя і комфорт.

Будівельники - особливий народ. Вони не раз ставали героями численних анекдотів і всілякої критики. На них не раз покладали свої надії прихильники широкої індустріалізації. Вони завжди несуть у своїй роботі величезну відповідальність. Саме їм ми зобов’язані успіхом у грандіозних будівництвах і створенні найрізноманітніших будівельних об’єктів.

Професійні  будівельники завжди високо цінувалися і цінуються. Адже їхній високий професіоналізм  -  запорука високої якості вироблених ними робіт.

Найбільш цінними були будівельники в епоху відновлення країни, у час «великого будівництва» - у 60- 80 роках минулого століття. Саме на той період припало будівництво та запуск найбільшого підприємства нашого міста Ладижинської ТЕС (тоді - ДРЕС), яке розпочалося у 1968 році . Цей енергетичний проект у Радянському Союзі тоді вважався найпрогресивнішим, швидкісним і експериментальним.  І експеримент був вдалим! Згадаймо тих людей, які все розпочинали. 

Зараз Леся Василівна Пипко, колишній бухгалтер ЛТЕС,  каже, що вона – щаслива жінка, бо мала доброго чоловіка, має двох синів, п’ятеро онуків і маленьку правнучку. І все життя – працювала і є чим пишатися, бо тоді – будували, піднімали, розбудовували країну, розвивали і у цьому було все життя – із радощами, успіхами , досягненнями, доланням різних життєвих і побутових проблем. Вона найбільше переймається долями будівельників найбільшого у місті підприємства – Ладижинської ТЕС. Адже це вони були першими, вони освоювали ці землі, місця, де раніше були густі багаті ліси  з різною живністю, річка, у якій риби різної – ловилося! Ці люди – першопрохідці, які не просто стояли біля витоків історії Ладижинської ТЕС, а й саме вони розбудували і створили тут справжнє, на той час дуже прогресивне місто – Ладижин! А теплоелектростанцію такого масштабу збудували і запустили у рекордні три з половиною роки.

 

На жаль, зараз багатьох із тих легендарних будівничих вже немає в живих, багато хто – важко хворі… Та усі  вони – творили історію нашого міста, завдяки їхнім зусиллям, умінню, завзяттю, силі волі, мудрості і неабиякому працелюбству ми маємо у Ладижині все, чим можемо пишатися, ті щоденні вигоди, комфорт та тепло і світло і затишок, які вже звикли сприймати, як щось звичне. Хочеться згадати про всіх цих людей, подякувати їм і привітати зі святом будівництва.

Микола Григорович Ухов - унікальна людина, його можна назвати  людиною - легендою Ладижина. Народжений 1 травня 1930 року у Бронниці Могилів - Подільського району, за своє життя багато чого пережив, засвоїв, навчився і спробував себе у різних іпостасях.

Миколі Григоровичу - за спеціальністю - механіку, довелося все життя  будувати і розпочинати, ставити на ноги, як то кажуть... Збудував у Тростянці Будинок культури, там же був завідуючим, збудував і запустив у Ладижині птахофабрику, яка давала рекордну кількість яєць, підтримував раціоналізаторів, які виробляли прилади для сільського господарства, давав їм путівку в життя, довелося працювати і в колгоспі, де в першу чергу, створював робітникам  умови для праці,був заступником начальника Тростянецької райсільгсптехніки,працював викладачем  у Ладижинському технікумі. 

Він став заступником начальника будівництва Ладижинської ДРЕС, яке вів від початку до запуску. Працював навіть на Сахаліні, у важких умовах піднімав там виробництво. 

Саме Микола Ухов був першим міським головою Ладижина, і саме він розпочав селище перетворювати на місто Ладижин - сучасне і комфортне,  будував першу школу, освітлював місто спеціальними ліхтарями, які дістав і віз аж із Сімферополя, будував у Ладижині Будинок культури, за його ініціативою і під його керівництвом будувався «Подільський Артек».

 

Крім  цього, був партійним діячем, надзвичайно чесним, мудрим керівником, якому діставалося від чиновників та номенклатурщиків за свою активність, робочий запал, та любов до простих людей і розуміння їхніх потреб.

А про будівництво наймасштабнішої ДРЕС на той час Микола Григорович написав книгу "40 - летию начала строительства Ладыжинской ГРЭС - посвящается." На даний час у процесі завершення ще одна його книга спогадів.

Ця надзвичайно світла, добра і усміхнена жінка каже, що будь - яке будівництво - це настрій і якщо людина любить будувати, то вона все життя будує, розбудовує і перебудовує - все навкруг, своє життя, себе, свою половинку, свою родину. Головне - любити будувати.

Петришина Валентина Антонівна - родом із Північної Карелії. Разом із чоловіком Анатолієм Денисовичем приїхали у Ладижин із цікавості, подивитися на будівництво Ладижинської  ДРЕС.