Хочеш змінити країну - почни із себе

Днями народний депутат України Микола Кучер  приїздив до округу. Скориставшись нагодою, місцеві журналісти спілкувалися з ним про роботу у парламенті.

Кор.: - Ви зробили успішну кар’єру бізнесмена, але в якийсь момент вирішили зайнятися політичною діяльністю. Чому?
- Знаєте, колись у 1991 році я поїхав на стажування до Америки. Те, що я побачив, мене шокувало. У сільськогосподарському виробництві і соціальному плані ми були дуже відсталі, далі просто нікуди.

Пройшов час. Минулого року я знову був в Америці. У сільгоспвиробництві  ми маємо той самий рівень, а іноді й кращий. Користуємося такими ж тракторами, сівалками, використовуємо таке ж насіння та добриво, маємо такі самі урожаї. Словом, у технічній базі ми ні в чому не поступаємося. Але щодо соціального розвитку села - між нами досі прірва.

От я й думаю: якщо у нас таке потужне виробництво, ми платимо великі податки, чому не розвивається село? Відповідь дуже проста. Гроші або йдуть не туди, або просто розкрадаються. Щоб так не було, потрібно змінювати законодавчу систему. Тому я пішов у Верховну Раду.

 - Якими були Ваші очікування від роботи парламентарія? Чи справдилися вони?
- Чесно кажучи, я думав, що у Верховній Раді все інакше. Знаєте, у церкві намолено, а у там - ні (сміється). По телевізору все краще виглядає.  Насправді ми приймаємо багато рішень, бо принципово потрібно щось міняти і приймати бодай якісь рішення. А потім правимо все те, що проголосували. На жаль, інакше зараз не виходить.

Розумієте, є 450 осіб, яких обрали люди. Вони всі абсолютно різні і не завжди один одного розуміють. Як і скрізь є нормальні, а є відверті покидьки - це відображення суспільства. Але того безладу, крадіжок, що були за попередньої влади вже немає.

Найбільша проблема парламенту - більшість депутатів не розбираються у багатьох темах. Насправді парламентар не може бути вузькопрофільним спеціалістом, хоча б загально будь-яку тему потрібно знати. Наприклад, аграрну тему, я вважаю, що знаю, але є багато тем, яких я до кінця не розумію, їх потрібно ще вивчати.

- Як Вам працюється у парламенті?
- Важко. Дійсно важко. Усі розбиваються на групи. Дехто групується по принципу земляцтва, але ми, вінницькі, трішки різні, у нас так не виходить. Я входжу до групи аграрників, яка складається з 15 чоловік.    Ми вирішили, що зробимо все, щоб у аграрному секторі не крали.

Нещодавно аграрний комітет проводив засідання, на якому ми заслухали державні організації: ДПЗКУ (Державно продовольчо-зернова корпорація України), Аграрний фонд і СпиртПром. Вони розпоряджаються досить серйозними ресурсами і розповіли нам жахливі речі. Наприклад, спиртова галузь працювала на «дядьків», а не на державу. Аграрний фонд, який повинен підтримувати малих сільгоспвиробників, купує 70% усього зерна у одного єдиного товаровиробника, йому ж продає те зерно і гроші зберігає у його ж банку.

Продовольча зернова корпорація взяла кредит у Китаю, відвантажила зерна на 200 млн. доларів, а грошей не отримала.
Ясно одне: тоді крали по-одному, тепер - по-другому. Але ми все зробимо, щоб у аграрному секторі ніхто не крав. Наразі це головна задача.

- Які Ваші враження від урядових ініціатив?
- Кабінет міністрів складається з дуже різних людей, і рішення бувають абсолютно різні. Але я звик нікому повністю не довіряти, поки сам не розберуся що до чого.

В уряді багато міністрів, які у минулому займалися фінансами, працювали у фінансових компаніях. Це добре, але потрібно розуміти саму структуру галузі. Потрібен бодай якийсь досвід в управлінні, знання повинні бути нехай віддалені, але, так би мовити, з середини.
 
- Назвіть, будь ласка, основні напрямки своєї роботи.
- Для мене є два ключові моменти у роботі: соціальний розвиток села і сільськогосподарське виробництво, без якого й не буде соціального розвитку села.
 Є депутати, які женуться за авторством у більшій кількості законопроектів. Мене це не цікавить. Для мене принципово важливо вирішити ті глобальні проблеми, які є на селі.

Йде мова про досить серйозні зміни. Якщо раніше сільська рада розпоряджалася землями лише у межах села, то сьогодні потрібно, щоб під її опікою була також земля поза селом, щоб усі рішення відносно цих земельних резервів приймала сільська рада.

Ми підготували відповідний законопроект, який одразу оголосили корупційним. Чому? Тому що зараз, якщо підприємство хоче орендувати землю, воно звертається до відповідних земельних органів, але рішення все одно приймається у  Києві за 350 доларів за один гектар землі, іноді за 300 - як кому пощастить. Хтось просто не має бажання відмовлятись від тої корупції, яка є у державних органах. Адже на цьому хтось роками заробляв гроші. Тепер не буде.
 
Зараз на противагу нашого законопроекту підготували аж 10 альтернативних законопроектів. Ось такий опір. Але ми обов’язково доб’ємося того, щоб ці кошти працювати на громаду і на людей. Головне, що вже прийняті важливі законодавчі акти щодо реформування на селі. Я маю на увазі закон, якого одні бояться, другі підтримують, треті ще не знають, як до нього ставитися: закон про добровільне об’єднання територіальних громад.

Ми ведемо серйозну роз’яснювальну роботу, адже багато людей просто не розуміє, як закон працює і що він їм дасть.

Сьогодні кардинально змінилася система надходження коштів до бюджетів сільських рад. Але натомість їм запропонували інше - децентралізацію, у результаті якої роль обласних, районних рад повинна різко впасти, а все буде вирішувати місцева рада. Однак є одна умова: територіальні громади повинні об’єднуватися.

У результаті об’єднана (укрупнена) територіальна громада буде отримувати ту саму структуру податків, яку має місто обласного значення. Абсолютно зміниться бюджет, громади стануть незалежними і реально отримають статус, які сьогодні мають міста обласного значення.

Це, можливо, важко для розуміння, але ми маємо рівнятися на успішний досвід впровадження децентралізації такими країнами, як Польща, Франція, Швеція та інші. Так, вони багато часу витратили, щоб досягнути поставленої мети, але це реальний факт, що децентралізація працює на користь суспільству.

Просто ми звикли, що над селищною громадою є районна рада, над районною - обласна. Їхня роль дещо зміниться. Вони проводитимуть державну політику, а все, що стосується бюджету села - вирішуватиме лише громада. Люди самі повинні формувати бюджет, вирішувати, куди витрачати кошти.

- На Вашу думку, чи варто зараз змінювати країну, чи підходящий для цього час?
- А коли ж мінятися? Саме зараз і варто, бо інакше ми просто усе прогавимо. Якщо довго говорити про зміни, але нічого путнього не робити, то слушного часу можна і не дочекатися. Взагалі, якщо ти не націлений на рішучі зміни, то для тебе завжди буде «непідходящий» момент. Потрібно працювати, щоб щось покращити і починати треба саме зараз.

- Питання як до досвідченого аграрія… Тенденція попередніх років свідчила про збільшення інвестицій у АПК. Але останнім часом ситуація змінилася. Які Ви бачите шляхи подолання цієї кризи?
- Розумієте, щодо інвестицій в Україну є одна проблема: держава, у якій іде війна - потенційно неприваблива для закордонних інвесторів. 
По-перше, як би це цинічно не звучало, потрібно припинити війну.
По-друге, потрібно довести світові, що в Україні йдуть реформи, є порядок і для всіх існують єдині чіткі правила. Зарубіжні партнери, інші країни готові давати кошти тим, хто гарантує, що їх не розкрадуть, і вони  дійсно будуть працювати.
 
- Яким чином можна зробити вітчизняне виробництво популярнішим?
- Я член Української народної партії, яка перша вийшла з гаслом: «Купуй українське. Виробляй українське. Захищай українське». Тому я повністю підтримую популяризацію усього українського, особливо серед молоді. Хоча є інтернаціональні речі, які замінити нічим іншим не можна.

  Але це замкнене коло: якщо Україна буде виробляти якісне, то, відповідно, люди купуватимуть цю продукцію. Тому, перш за все, потрібно підвищувати рівень вітчизняного виробництва, долучати інвесторів, а для цього необхідно, щоб в Україні все заспокоїлося і почалося кардинальне реформування.

- Що потрібно Україні для сталого розвитку?
- Я вважаю, що сьогодні для серйозного розвитку потрібна: по-перше, децентралізація, по-друге, серйозне формування громадянського суспільства. Крім цього, повинна бути підвищена роль громадських організацій.
  У нас усі нововведення проходять три стадії: спочатку кажуть, що це все нісенітниці, потім говорять, що у цьому таки щось є, а врешті-решт - не додумалися. Тому впевнений, що українці розберуться та реформують своє життя.
 
- Як ставитеся до іноземців в уряді?
- Напевно, іноземці в уряді - це добре, бо своїм ми вже просто перестали довіряти. Це такий собі проміжний період. Я думаю, що це люди, які у принципі неупереджені. Вони приїхали робити свою справу, заробляти гроші та ім’я.
 
- Кажуть, що після війни в Україні молодь зміниться, перевиховається і ми матимемо вже інше покоління. Як Ви вважаєте, це дійсно так?
- Певний вплив людей, що пройшли крізь АТО, однозначно буде. Але хотілося б, щоб він був повноцінним.
 Щоб ми не говорили, уся  перебудова країни залежить від еліт. Якщо вони будуть правильні, совісні - все буде добре, якщо ні - то ні. Я знаю одне, що після війни, після того, що пережила Україна, так паскудити країну владі просто не дадуть.