Офіційна сторінка ПП "Медіа Дністер"
Нерухомість на березі моря у місті Варна (Болгарія)
У Ладижині мешкає більше сотні ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС Тридцять один рік відділяє нас від Чорнобильської катастрофи – найбільшої та найжахливішої за всю історію людства техногенної аварії.
В серцях українців і досі звучить відлуння тих трагічних подій. Ми не повинні забувати про самопожертву справжніх героїв, які пройшли через пекло Чорнобильської катастрофи задля збереження життя і здоров’я прийдешніх поколінь.
Аби віддати данину шани та пам’яті героям-ліквідаторам, у сесійній залі міста Ладижин зібралися представники міської ради, відділу служби у справах «чорнобильців», учні міської школи №3 та самі «чорнобильці», ті, хто працювали, незважаючи на смертельну небезпеку, у надважких умовах - на ліквідації чорнобильської аварії.
Олександр Ткачук, заступник міського голови, повідомив, що у Ладижині на сьогодні мешкають 106 ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС, із них – 30 осіб відносяться до першої категорії, 58 осіб – до другої категорії, 18 осі третьої категорії. Крім того, у місті мешкають потерпілі від аварії на ЧАЕС 13 інвалідів першої груби, 137 інвалідів другої групи, 138 інвалідів третьої групи, 25 евакуйованих із зони відчуження, 13 добровільно переселених із зони радіаційного забруднення, та 7979 осіб, які відносяться до четвертої категорії.
Після перегляду документального відеоролика про аварію на ЧАЕС та поетичних замальовок учнів школи №3, Олександр Ткачук привітав усіх присутніх «чорнобильців», подякував за їхній подвиг та вручив десятьом із них почесні грамоти від міської ради та виконавчого комітету за мужність, героїзм, самовідданість і активну участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Заступник міського голови повідомив, що мистецькі заходи, присвячені Дню ліквідатора, із відзначенням усіх ліквідаторів Ладижина, будуть проведені у грудні цього року.
«Більш серйозні заходи, в тому числі – мистецькі заходи, - ми проведемо обов’язково у грудні цього року. І будуть вони присвячені Дню ліквідатора аварії на Чорнобильській АЕС. Ми домовилися з міським головою про те, що кожен ліквідатор буде відзначений відповідною грошовою допомогою. А сьогодні я всім вам дякую за те, що ви знайшли можливість прийти до міської ради, переглянути невеликий сюжет, згадати про ті страшні події… Я ще раз вам дякую – і від міської ради, і від імені міського голови», - зазначив Олександр Ткачук.
Костянтин Майструк, ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС, який до цього працював на автоколоні водієм – протягом місяця підвозив продукти харчування до атомного реактора, щоб нагодувати людей, які працювали безпосередньо на ліквідації. Він згадав, як отримав звістку, що потрібно їхати у Чорнобиль, але більшість відмовилися. Тоді Костянтин зі своїм напарником Олексієм П’ятковим порадилися і вирішили – поїдуть вони.
«Нас привезли в Іванкіно, з Іванкіно потім послали у Чорнобиль. Ми спочатку возили продукти у Прип’ять з Вільчі, з Поліська – 130 кілометрів до Чорнобиля, мили машину, щоб проїхати – радіація велика, машина не могла проїхати. Вставали у п’ять ранку, мили машини, вода холодна… Видали білі костюми, черевики забрали, видали капці… А вода холодна, ноги оніміли.. То мені зробили через 8 років на правій нозі, а через 10 років на лівій нозі операції. Бувало, намочиш ті капці, знімаєш, кладеш на мотор, сушиш, а в шкарпетках їдеш… Робили два рейси в день…», - згадує Костянтин Майструк.
Антоніна Козакова до трагедії на Чорнобильскій АЕС працювала на базі ВРП у Ладижині. Розповідає, що рішення поїхати у Чорнобиль прийшло майже відразу. Десять днів перебування у Чорнобилі далися взнаки – довелося зробити операції на очах.
Антоніна Козакова потрапила у кадри документальних зйомок того часу, і її не раз по телебаченні знайомі і рідні, коли переглядали фільми про Чорнобиль.
«Поваром я була, дві тисячі людей годували. А нас всього восьмеро було. Дві години на добу всього спали… Нам одяг і взуття постійно міняли. Десять пар черевиків я змінила… Але дуже важко було. Такі котли великі, а нас вдвох всього… як прийшов час на додому їхати – приїхала зміна із Запоріжжя, і їх потрібно було навчити. Ми ще на дві доби лишилися. ..Пам’ятаю, нам сказали, що лише до Києва доправлять, а привезли просто на місце, на Чорнобиль. Одна кімнатка, і ми там – восьмеро спали…», - згадує Антоніна Козакова. |
|
|