Офіційна сторінка ПП "Медіа Дністер"
Нерухомість на березі моря у місті Варна (Болгарія)
Війна і хліб. У Ладижині живе і працює один з кращих пекарів Донецька Вже два роки поспіль у Ладижині живе і працює один із кращих пекарів Донецька – Михайло Свєтлов. Саме він відновлює давні традиції створення живого хліба на заквасці серед містян, з радістю ділиться власними знаннями і пригощає усіх охочих ароматною випічкою.
Ще сонце не зійшло над містом, а на кухні Михайла кипить робота. Потрібно розігріти пічку до максимума, перевірити сформовані та вистояні буханці, зробити надрізи на тісті і, врешті-решт, - спекти хліб.
Чи міг молодий амбіційний кондитер, а потім сім’янин, батько і один із кращих пекарів Донецька уявити собі такий ранок? Напевно, ні.
Ще чотири роки тому пекарське майбутнє поставало перед Михайлом у зовсім іншому світлі. Він закінчив Донецький національний університет Економіки і Торгівлі імені Михайла Туган-Барановсього за спеціальністю Інженер-технолог харчування. Працював у вишуканій ресторації та кондитерській майстерні. Змінив кілька місць роботи. Набрався досвіду. Після навчання у кращих пекарів столиці повернувся до рідного Донецька.
Але з початком військових дій усі особисті мрії відійшли на другий план. З хлібом довелося зачекати, адже треба було просто рятувати сім’ю. А потім довгих півтора року переїздів, статус переселенців, невизначеність, маленькі діти на руках, пошук роботи та взагалі пошук себе у цій круговерті. Усе потрібно було починати з нуля.
І ось, нарешті, сім’я Светлових оселилася в Ладижині. Тихе привітне місто дало їм змогу перепочити та вперше спокійно і впевнено подивитися у власне майбутнє.
 «Самі ми з Донецька і переїхали звідти в Чернігів, коли почалися активні дії. Живемо тут вже рік. Дітям було тоді 7 місяців. Зовсім маленькі діти, до того ж у нашому будинку не було навіть підвалу. Тому ми вирішили поїхати, щоб перевезти дітей в безпечне місце. Ладижин мені одразу сподобався. По-перше, він доглянутий, по-друге, мені, як молодій мамі з маленькими дітьми, було зручно, що поруч усі необхідні комунікації. Загалом місто здалося європейським», - розповідає дружина пекаря Санія Гізатова.На невеличкій кухні орендованої квартири двічі на день Михайло Светлов пече справжній домашній хліб на живій заквасці. Практикує різні технології замісу, вигадує власні рецептури. Його сім’я, сусіди, друзі давно перейшли на правильну випічку. Чоловік з радістю пригощає усіх охочих. І часто намагається замісити на кілька буханців більше, щоб усі могли скуштувати.
Відсутність дорогого обладнання не заважає пекарю займатися улюбленою справою. Звичайно, побут диктує свої правила, і з ними потрібно рахуватися. Однак, навіть проста електрична духовка може творити дива, якщо є велике бажання випікати хліб. За словами Михайла, практично будь-хто може навчитися цій справі, було б тільки бажання. У себе ж вдома чоловік особисто контролює процес замісу і випічки, слідкує за дотриманням необхідних норм та технологій. Тому каже, що повністю впевнений у якості та користі власного хліба.
 «Найулюбленіший момент – це коли ти дістаєш хліб, розкладаєш його на решітку, і він починає потріскувати. Є навіть такий вираз «хліб співає». Мене надихнуло, що це благородна справа. З чистою совістю, зі спокійною душею ти можеш дати людині свою продукцію і сказати: «Це здорова їжа». Я можу це підтвердити, пояснити, кому цікаво, розказати, навчити. У мене така філософія, я хочу цим ділитися і це пропагандувати. Хліб на заквасці, якщо його намастити вершковим маслом і посипати сіллю… Для мене це краще мармеладу» - ділиться Михайло Светлов.Кожен з нас бодай не щодня купує хліб в магазині і майже не задається питанням – що насправді він їсть. Емульгатори, барвники, ароматизатори та консерванти, якими повниться магазинна випічка, якщо й не віднімуть здоров’я, то точно його не додадуть. А, поміж тим, справжній живий хліб, виготовлений за правильною технологією, може бути і джерелом необхідних мікроелементів, і корисною смакотою для сім’ї, і щоденною окрасою столу.
    У той же час, усім відомо, що добре діло поспіхом не робиться. І як каже сам Михайло Світлов: «Справжній живий хліб швидко не спечеш», та пояснює: «Крохмаль - це вуглевод, полісахарид. Для того, щоб організм легше прийняв його та засвоїв, крохмаль потрібно розкласти на прості цукри. Для цього нам потрібна волога, температура та час. Коли ми замішуємо тісто, ми даємо воду, коли виконуємо розстойку при кімнатній температурі, даємо температуру. Проблема магазинних хлібів у тому, що їм не дають останнього – часу. Крохмаль просто не встигає розкластися на моносахариди. З часом він повертається у свій початковий стан. А якщо він повністю не розклався, то, рахуй, ти будеш їсти чистий крохмаль. Тому, тривала розстойка хлібу життєво необхідна. Якщо у мене, наприклад, чисто пшеничний хліб, але на заквасці, то його їсти вже нестрашно. Адже він у мене виброджує майже 24 години».
Культура виготовлення та споживання хліба здавна притаманна українцям. Про це свідчить історія, народні традиції та звичаї.
Вже пізніше, харчова промисловість Радянського Союзу призвичаїла усіх до масового виробництва. В народі так і казали: «Спасибі Іллічу, що хліб я більше не печу». Традиції були забуті, майстерність випічки домашнього хліба залишилася в старечих руках.
  Сьогодні популярними стають продукти з написом «home made», тобто домашнього виробництва. І все більше людей притримується правильного харчування. Серед ладижинців також з’явились поціновувачі живого хліба.
«Перше враження… Нагадав хліб з нашого Ладижинського хлібзавода. Та свіжа скоринка, що хрумтить. Коли його (ред. - хліб) цілим ніколи не доносили додому. На той період багато було інформації, який ми хліб їмо в магазинах. По суті, його важко назвати хлібом. До речі, він (ред. – Михайло Светлов) ділиться цією інформацією, він не приховує її від людей. Це його справа, він це уміє робити і може навчити. Ми вже близько року їмо живий хліб, набагато краще себе почуваємо. Краще вже взагалі не їсти хліб, ніж їсти той, який продають в магазинах», - ділиться друг сім’ї Володимир Тягун. Саме він один із перших скуштував хліб, який пече Михайло Світлов. І вже більше року іншого не їсть.
Тепер мало хто пече хліб вдома, бо це, в першу чергу, довго. Лише уявіть, що чесний процес займає близько 15 годин. І це при тому, що у вас вже є готове борошно і свіжа закваска. Сьогодні далеко не в кожному місті є пекарня, де плекають традиції виготовлення чистого хліба та ручного замісу. Європа, наприклад, зберегла традицію домашнього виробництва. І маленькі приватні пекарні там нерідкість. Кожна має свій стиль, власні рецепти, але об’єднує їх одне – висока якість продукції.
У Ладижині відтепер Михайло Светлов відроджує та пропагує культуру живого хліба на заквасці. Він з радістю ділиться власними знаннями, пригощає усіх охочих ароматною випічкою. Професійні знання, багаторічний досвід та власний хист допомагають Михайлу не лише створювати авторський хліб, а й навчати пекарській справі друзів.
  Наприклад, ладижанка Мар’яна Трокаль вже кілька місяців власноруч пече хліб для своєї сім’ї. Цій справі жінка навчилася саме у Михайла Светлова.
«Я не скажу, що я сильний противник магазинного хліба. Самі ми його не їмо. Ми вже відчуваємо цю межу, цю різницю, зовсім інший смак. Коли їси магазинний хліб, ти відчуваєш смак дріжджів. Розрізаєш його на наступний день і бачиш цяточки крохмалю. Немає тієї хрумкоти. І магазинний хліб швидко цвіте. Хліб на заквасці може стояти два-три дні. Він не так швидко черствіє, не цвіте. Місяць Міша мене вчив, я сама пекла. Спочатку було важко. А зараз мені просто спекти шість буханців. Діти хліб на заквасці дуже люблять, особливо найменший. І зубки в нього прорізувалися з цим хлібчиком. Ми навіть від печива відмовилися магазинного», - розповідає Мар’яна Трокаль.
Дружина та діти Михайла розділяють його захоплення, підтримують чоловіка і допомагають у випічці. Вони і натхнення, і перші критики для пекаря.
«Я люблю експериментувати. Моя кохана дружина, вона мені дуже в цьому допомагає. Адже, я більшість часу зараз зайнятий рутинним процесом. Вона мені підказує, що можна зробити, що додати, що навпаки забрати. І сама експериментує. Вона займається випічкою печива» - ділиться Михайло.
Його дружина, у свою чергу, розповідає про сімейні будні. Каже, що раніше було досить важко. Потрібно було перелаштовувати графік, відповідно до замісу та випічки. Тепер це стало їхнім спільним захопленням і, можливо, невдовзі стане сімейною справою.
«Дружиною пекаря бути непросто. Я особисто прийшла до висновку, що потрібно займатися справою, яка тобі до душі. І тоді, щось може з того вийти. Мені подобається, що пекарська справа – діло благородне. Не знаю, стане це нашою сімейною справою чи ні. У будь-якому випадку, я думаю, для дітей, особливо для хлопчиків, це дуже добре бачити, чим зайнятий батько. Це хороша справа, яка виховує і характер, і волю, і терпіння, спостережливість і багато чого корисного для дітей»,- каже Санія Гізатова.
Ладижани та жителі навколишніх сіл теж колись знали смак власного свіжого хліба, адже і в нашому місті працював хлібзавод. Тепер прийшов новий час: час живої випічки, свідомого вибору, відповідальності за те, що ми їмо і чим будемо годувати прийдешні покоління.
Отож, перший крок до відновлення культури споживання хліба на заквасці в Ладижині покладено. Сім’я Светлових є гарним прикладом того, що жодні обставини неповинні бути перешкодою на шляху до мрії. А справу, що тобі до душі, потрібно робити чесно та відповідально, на користь собі і людям. |
|
|