23 вересня, понеділок: згадуємо Перемогу під Пилявцями і вітаємо Олега Шупляка

(Художник Артур Орльонов.)  "Пилявці стали черговою перемогою українського війська після битви під Жовтими Водами і Корсунською битвою (обидві відбулися в травні 1648 року). Національно-визвольний рух мов полум’я охопив всю Україну. Поляки запропонували Хмельницькому перемовини, але вони ні до чого не призвели, кожен залишався при своєму. Тоді вирішили битися. Так як гетьмани були в неволі, то польське військо очолили старий князь Заславський, молодий Конецпольський та учений Остророг. Хмельницький одразу ж коротко, але влучно їх схарактеризував: "один перина, другий дитина, третій латина". 

Спочатку поляки досить сильно вдарили по передових козацьких позиціях під Констянтиновом (нині Старокостянтинів), але невдовзі змушені були відступити, натомість повстанці здобули укріплені замки Межибіж і Бар. Головна ж битва відбулася під Пилявцями (тепер село Пилява Хмельницької області), на берегах річки Ікви. Польський обоз був надзвичайно великий і пишний – шляхта йшла на війну як на свято, з усяким непотрібним скарбом. До того ж у таборі не було ладу – гонорові шляхтичі не надто слухали трьох своїх воєначальників. Битва розпочалась 11 вересня і спочатку поляки начебто почали перемагати, але досить скоро 30-тисячне українське козацько-селянське військо за допомогою 4-тисячного загону кримських татар розгромило поляків. 

Особливо відзначилися загони під керівництвом Максима Кривоноса та Івана Чорноти. У польських лавах почалася паніка. Першими кинулися тікати польські полководці. За ними пішла кіннота і ціле військо. Серед ночі, по страшному бездоріжжю (місця там болотисті) усі тікали, куди лише могли від козацької люті. Величезний польський табір з усім добром, а головне артилерією (майже 100 гармат), дісталися переможцям. 

Після цієї перемоги українці зібрали раду. Одні, більш помірковані (переважно полковники), хотіли зупинитися на досягнутому, інші, передусім голота, селянство, яке відчуло у воєнних походах смак перемоги і наживи, вимагало бити поляків і далі. Прагнули йти далі й союзники українців – татари. Хмельницький мав ухвалювати якесь прийнятне рішення. Рушили на Львів. Кривоніс захопив Високий Замок, але нищити величне місто Хмельницький не захотів. Як пише тогочасний історик – "пожалував найпершого міста на Руси". Налякані міщани відкупилися, заплативши більше півмільйона злотих, а козаки рушили далі. У Варшаві тим часом обрали короля. Ним став Ян Казимир, якого визнав і Хмельницький. Встановилося коротке перемир’я, яке закінчилося вже влітку наступного, 1649 року. 

Попереду були Зборов, Берестечко, переможна битва під Батогом… У жорстоких боях Україна під проводом Богдана Хмельницького виборювала власну державність.", - УКРІНФОРМ.