dle бесплатно

Психосоматика: як плаче тіло через невиплакані сльози


Іноді наша хвороба несе нам те чи інше символічне послання - потрібно лише навчитися розуміти мову, якою говорить вона з нами через свої симптоми. Тим більше, що це не так вже й складно.

Безуспішно лікуєтеся від виразки шлунка? А чи не занадто часто ви займаєтеся "самоїдством", "гризете себе"?
Замучили болі в шиї? Чи не час скинути тих, хто на ній сидить?
"Ламає" спину? Можливо, ви звалили на себе непомірно важку ношу?
Страждаєте приступами астми? Подумайте, що чи хто не дає вам "дихати на повні груди", "перекриває кисень"...

"Як не можна приступити до лікування ока, не думаючи про голову, чи лікувати голову, не думаючи про весь організм, так не можна лікувати тіло, не лікуючи душу" - говорив Сократ. Батько медицини Гіпократ теж виступав за те, що організм - це єдина структура. І підкреслював, що дуже важливо шукати й усувати причину хвороби, а не тільки її ознаки. 

А причини наших тілесних нездужань дуже часто є наслідком нашого психологічного неблагополуччя. Не даремно ж говорять: "Усі хвороби від нервів". Щоправда, ми про це найчастіше не здогадуємося і продовжуємо марно оббивати пороги лікарських кабінетів.

Але якщо вже якась проблема існує у нашій голові, то хвороба, навіть якщо на якийсь час і вщухає, незабаром повертається знову. Вихід з цієї ситуації один - не просто усувати симптоми, а шукати корені недуги. Цим і займається психосоматика (з грецької "psyche" - душу, "soma" - тіло) - наука, що досліджує вплив психологічних факторів на тілесні захворювання.

Лікар-психотерапевт Сергій Новиков зазначає: "Психосоматика - це не просто взаємозв'язок тілесного і психічного, це цілісний підхід до пацієнта, що перестає бути носієм якогось органу чи симптому захворювання, а стає повноцінною особистістю зі своїми внутрішніми проблемами і, як наслідок, тілесними недугами".

Ще в 30-і роки минулого століття один із засновників психосоматики Франц Александер виділив групу із семи класичних психосоматических захворювань, так звану "святу сімку". У неї входили: есенціальна (первинна) гіпертонія, виразкова хвороба шлунка, ревматоїдний артрит, гіпертиреоз, бронхіальна астма, коліт і нейродерміт. В даний час список психосоматичних розладів значно розширився.

Сергій Новиков: "За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я від 38 до 42% усіх людей, що відвідують соматичних лікарів, є пацієнтами психосоматичного профілю. Хоча, на мій погляд, ця цифра значно вище".

Стреси, тривала нервова напруга, душевні травми, задавнені образи, страхи, конфлікти... Навіть якщо ми намагаємося їх не помічати, забути, витиснути зі своєї свідомості, - тіло пам'ятає про все. І нам нагадує.

Зиґмунд Фрейд писав про це так: "Якщо ми женемо проблему в двері, то вона у вигляді симптому лізе у вікно". Іноді вона "лізе" так наполегливо, говорить з нами настільки красномовно, що цього, здавалося б, не можливо не зрозуміти. Проте, ми примудряємося...

Бронхіальна астма виникає при потраплянні в дихальні шляхи тих чи інших алергенів, може викликатися інфекцією, а також - емоційними факторами.
Якщо говорити про психологічне підґрунтя виникнення цієї хвороби, то прийнято вважати, що це - неможливість людини "дихати на повні груди". Найчастіше астма наздоганяє нас тоді, коли наша життєва ситуація складається так, що ми шукаємо і не знаходимо "віддушини", живемо у "важкій, гнітючій атмосфері", не одержуючи і "ковтка свіжого повітря"...

Спусковим механізмом розвитку цього захворювання може послужити і несприятлива обстановка на роботі, де перспективному співробітнику "перекривають кисень". Чи, приміром, навала далеких родичів, що немов би окупували нашу квартиру, - так, що "не продохнути". Проблеми з диханням нерідко виникають і в людей, яких близьке оточення буквально "душить" своєю турботою, особливо в дітей, чиї батьки занадто вже міцно "стискають їх у своїх обіймах"...

Відомий лікар, психотерапевт і письменник Валерій Синельников, автор книги "Возлюби хворобу свою", вважає, що більшості астматиків складно плакати: "Як правило, астматики в житті зовсім не плачуть. Такі люди стримують сльози, ридання. Астма - це подавлений схлип... спроба виразити те, що іншим шляхом виразити неможливо..."

А доктор медичних наук, професор, керівник Висбаденської академії психотерапії (Німеччина) Н. Пезешкиан, переконаний, що багато хворих на астму походять з родин, де високо цінувалися досягнення, пред'являлися занадто високі вимоги. "Зберися!"; "Постарайся!"; "Візьми себе в руки!"; "Дивися, не підведи!" - ці і подібні заклики занадто часто чули вони в дитинстві. Разом з тим, прояв дітьми невдоволення своїм положенням, агресії й інших негативних емоцій у родинах не віталося. Не маючи можливості вступити у відкриту конфронтацію з батьками, така дитина придушує свої почуття. Вона мовчить, але її тіло говорить  мовою симптомів бронхіальної астми, воно "плаче", благаючи про допомогу.

Вважається, що виразку шлунку може спровокувати паління, непомірне вживання алкоголю, неправильне харчування, спадкова схильність, висока концентрація в шлунку соляної кислоти, а також агресивна бактерія з красивою назвою Хелікобактер Пілорі. Тим часом, далеко не у всіх людей ці несприятливі фактори викликають хворобу. Чому ж так відбувається? Більшість вчених сходяться на думці, що, окрім усього іншого, не останню роль у розвитку виразки відіграють тривалий стрес і особливості характеру, властиві багатьом виразковим хворим.

Так, психологи вважають, що часто виразка шлунка виникає у людей тривожних, ранимих, невпевнених у собі, але, у той же час, тих, що пред'являють до себе непомірно високі вимоги, гіпервідповідальних. Вони вічно незадоволені собою, схильні до самокритики і "самоїдства". Це їм присвячений афоризм: "Причина виразки не в тім, що ви їсте, а в тім, що гризе вас". Нерідко виразковою хворобою занедужують і ті, хто "застряг" у тій чи іншій ситуації, нездатний прийняти нові обставини свого життя. "Мені потрібен час, щоб це перетравити" - пояснює така людина свою позицію. А його шлунок, тим часом, перетравлює сам себе.
"Мене від усього цього вже нудить!" - голосно кажемо ми про обридлу роботу, з якої, однак, по тим чи іншим причинам, не звільняємося. Чи не можемо утриматись від постійних в’їдливих зауважень на адресу оточуючих. У результаті, у якийсь момент наше тіло починає відбивати, як у дзеркалі, те, що відбувається у нашій душі.

Болі у спині виникають з різних причин. Це і травми, і фізичні перевантаження, і робота в незручному положенні, і переохолодження... Тим часом, вважається, що наша спина може захворіти і внаслідок сильної емоційної реакції. А також - через хронічну напругу, у якій ми знаходимося.

Немає нічого дивного, що найчастіше людина при "нестерпних навантаженнях", стомившись "нести свій важкий хрест", зваливши на себе "непід'ємну ношу", реагує на нервові перевантаження болем у спині. Адже саме ця частина нашого тіла служить для того, щоб переносити щось важке. Але в усьому є межа. Тому що навіть найсильніших з нас можна "заїздити", найбільш "непохитні" ризикують, зрештою , "зігнутися під нелегким тягарем", "згорбитись", "зламати собі хребет"...

Цукровий діабет, з погляду  психосоматики, з'являється аж ніяк не від солодкого життя. Зовсім навпаки... Цю хворобу, на думку психологів, провокують конфлікти в родині, тривалі стреси й образи. Але головною психологічною причиною діабету вважається незадоволена потреба в любові і ніжності. Відчуваючи хронічний "голод у любові", бажаючи "відкусити" хоча б крихту радості життя, людина починає задовольняти свої емоційні потреби за допомогою їжі. Саме їжа стає для неї головним джерелом задоволення. І, у першу чергу, - солодке. Звідси - переїдання, ожиріння, підвищення вмісту цукру в крові і невтішний діагноз - діабет. У результаті, і солодощі - останнє джерело задоволення - виявляються під забороною.

Валерій Синельников вважає, що організм діабетиків підказує їм буквально наступне: "Ти зможеш одержувати солодке ззовні тільки в тому випадку, якщо зробиш своє життя "солодким". Навчися насолоджуватися. Обирай у житті тільки найбільш приємне для себе. Зроби так, щоб усе в цьому світі приносило тобі радість і насолоду".

Запаморочення може бути банальним проявом морської чи транспортної хвороби, а може - симптомом різних захворювань, у тому числі - досить серйозних. Яких саме - вирішувати медикам. Але якщо нескінченні походи по медичних кабінетах не приносять результату, а діагноз лікарів звучить однозначно: "здоровий", то є сенс глянути на своє нездужання з погляду  психосоматики.
Можливо, обставини вашого життя останнім часом  складаються так, що ви змушені "крутитися, як білка в колесі". Або ж навколо вас стільки усього відбувається, що "голова йде обертом". А можливо, ви так різко і успішно просунулися по службовим сходам, що виявилися буквально на "запаморочливій висоті"? Але якщо ви, водночас, людина спокійна, врівноважена, звикла до розміряного ритму життя, то такий "круговорот" справ і подій може вас суттєво напружувати. У цьому випадку варто задуматися про те, що для вас справді важливо, зосередитися, насамперед , на головному. А там і проблеми зі здоров'ям зникнуть. До речі, цікавий факт: постійними запамороченнями страждав Юлій Цезар - відомий любитель робити кілька справ одночасно.

Випадання волосся теж має безліч причин. Це і генетична схильність, і гормональні порушення і, звичайно ж, стрес. Часто ми починаємо втрачати волосся після важких переживань чи нервового шоку. Це може бути втрата близької людини, розлука з коханими, фінансовий крах... Якщо ми звинувачуємо себе в тому, що трапилось, запекло шкодуючи про те, що минулого вже не повернути, ми починаємо буквально "рвати на собі волосся". Стрімке порідіння шевелюри в цьому випадку говорить про те, що наше тіло нам підказує: "Настав час відкинути все застаріле і зайве, розпрощатись із минулим, відпустити його. І тоді йому на зміну прийде щось нове. У тому числі, і нове волосся".

Невралгія тройничного нерва викликає біль, що по праву вважається одним із найбільш болісних, відомих людству. Тройничний нерв - п'ятий із 12-ти пар черепно-мозкових нервів, що відповідає, серед іншого, за чутливість обличчя. Як же пояснюється ця жахлива напасть з погляду  психосоматики?
А от як. Якщо нас не влаштовує форма наших  ніг чи обсяг талії, то ці недоліки легко приховати, підібравши відповідний гардероб, але обличчя - завжди на виду. Більше того - на ньому відбиваються всі наші емоції. Але нам не завжди хочеться демонструвати світу своє "справжнє обличчя", і ми нерідко прагнемо його приховати. І вже зовсім  остання справа - "обличчя втратити", про це особливо добре відомо на Сході. Там так говорять про людину, що вчинила якийсь непорядний вчинок, котра втратила репутацію.
Іноді, бажаючи справити хороше враження, намагаючись здаватися кращими, ніж ми є насправді, ми "одягаємо маски": "приклеюємо" посмішку, зображуємо  серйозність чи зацікавленість у роботі... Одним словом, "робимо гарну міну при поганій грі".
Така невідповідність між нашим справжнім обличчям і маскою, якою ми прикриваємося, призводить до того, що наші лицьові мускули знаходяться в постійній напрузі. Але в якийсь момент наша показна стриманість і усміхненість обертається проти нас: запалюється тройничний нерв, "парадне" обличчя раптом зникає, а на його місці утвориться спотворена болем гримаса. Виходить, стримуючи свої агресивні імпульси, мило теревенячи із тими, кому насправді ми б із задоволенням би врізали по шиї, а натомість - "даємо ляпас" самі собі.

Банальний біль у горлі - іноді має психологічні передумови. Хто із нас в дитинстві не хворів ангіною чи ГРВІ напередодні контрольної з математики, якою ми були "ситі по горло". А хто не брав лікарняний через те, що на роботі нас "брали за горло"?

Але, насамперед, про психосоматику можна думати, якщо проблеми з горлом - хронічні, що мало піддаються як лікуванню, так і поясненню. Вони нерідко мучать тих, хто хоче, але з якихось причин не може виразити свої почуття - "наступає на горло" собі і "власній пісні". А ще тих, хто звик мовчки зносити образу, "проковтувати" її. Цікаво, що часто такі люди здаються оточючим холоднокровними і байдужими. Але за зовнішньою холодністю нерідко ховається бурхливий темперамент, а в душі - бушують пристрасті. Бушують, але не виходять назовні - "застряють у горлі".

Зрозуміло, не завжди хвороба є буквальним втіленням якоїсь фрази. І не кожна нежить - обов'язково знак долі, не все так однозначно. Звичайно ж, при будь-якому захворюванні, насамперед, необхідно звернутися до лікаря відповідного профілю і ретельно обстежитися. Але якщо недуга погано піддається лікуванню, самопочуття погіршується на тлі стресу чи конфлікту, то варто задуматися,  чи не є ваш проблеми зі здоров'ям наслідком невідреагованих емоцій, придушених образ, переживань чи страхів.   Чи не змушують наші невиплакані сльози "плакати" наше тіло? Розібратися в цьому може допомогти психотерапевт.

Сергій Новиков: "Іноді лікарі, що займаються проблемами тіла, усе-таки направляють пацієнтів на психотерапевтичне лікування (ще рідше пацієнти самі приходять до розуміння необхідності звернутися до психотерапевта) і отут ми зіштовхуємося ще з однією проблемою - пацієнт починає боятися, що його визнають божевільним. Саме через цей страх багато хто не доходить до лікаря. Це побоювання абсолютне не виправдано: психотерапевт - це лікар, що може працювати і з абсолютно психічно здоровими людьми. Ті люди, що все-таки  змогли переступити через свій страх і прийти в кабінет психотерапевта, починають працювати над собою, починають вчитися бачити, аналізувати і вирішувати свої проблеми, стають тими самими "щасливими пацієнтами", що позбулися від "невиліковного, хронічного захворювання". Зв'язок між тілесним і психічним незаперечний, і тільки гармонія між цими двома складовими нашого здоров'я може зробити людину по справжньому здоровою".





Знайшли помилку в тексті? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter