Україна має інтенсивний політичний діалог із західними сусідами, але досі немає насиченого діалогу між науковцями, митцями, громадськими організаціями, експертними групами

• Віктор Мікулін, заступник голови Закарпатської обласної державної адміністрації про інвестиційні проекти і співпрацю із сусідами:

- Чому у нас сьогодні не реалізовуються деякі інвестиційні проекти? Румунія - з Україною немає Угоди, затримуються серйозні інфраструктурні проекти. Це вже триває понад рік. Міст мав будуватись вже 10 років, угоди немає між урядами... З'явиться угода, є кошти на будівництво прекрасного переходу, 900 метрів міст через річку Тиса. І через відсутність угоди ми не можемо приступити до реалізації.

У нас прекрасні стосунки, є програма на півночі - "Білорусь-Україна-Польща", та на півдні - "Словаччина-Румунія-Україна"... Тому я наголошую, що співпраця Закарпаття із цією програмою на півночі дуже слабка. Я наведу приклади. В рамках відповідної програми Львівська область з Польщею має 60 програм, виграні проекти, а Закарпатська область - одну-дві програми. Тому закликаю, тут могла б відбутись велика співпраця. І ми ставимо таке завдання. Закарпаття зараз готує велику конференцію у сусідньому воєводстві. І будемо раді, коли громадськість долучиться до цього проекту. Ми проводимо вперше дні добросусідства з Польщею і маємо мрію, що 36 кілометрів, які є кордоном між Польщею і Закарпаттям, ми б хотіли налагодити цю співпрацю щоб у нас був перехід. Тобто митний і прикордонний перехід. У нас там два Національні парки: Лужанський парк, де старі праліси... Ми пішли на співпрацю із цими національними парками, але нам конче потрібно, щоб між Польщею і Україною в Закарпатській області був повноцінний перехід.

Коли ми говоримо, що зникають кордони, то ми з одного боку кажемо, що вони зникнуть... А з іншого вони виростають. Сьогодні з'явилась постанова Уряду, що лінія Державного кордону це одне, а інженерні споруди - інше. І іноді ця відстань - до десяти кілометрів. І тепер тисячі і, можливо, мільйони гектарів землі опинились між колючим дротом і державним кордоном. То я ставлю собі питання, і прикордонникам їх ставлю: як же це може бути, ми йдемо у Європу, намагаємося, щоб не було кордонів... І водночас відновлюємо колючий дріт. Це є проблема національного масштабу!

На Закарпатті має з'явитись біля 19 нових переходів, але протягом уже 3-х років ми не відкрили жодного переходу. Тому тут нам теж потрібна допомога, як уряду, так і громадськості. Підіймати цю проблему. Бо коли наші громадяни по 5-6 годин знаходяться на переході, це є проблема. Вдумайтесь, між Державною прикордонною службою і Митною немає спільного сервера!  Спочатку в ручному режимі набирають дані про громадянина одні служби і вносять у базу даних, а потім те ж роблять інші. Європейці з цього тільки дивуються. І коли у нас один чи два митники працюють на лінії, а на тому боці шість-вісім митників і прикордонників, то це є також проблема. Підіймаючи цю проблему, я говорю з точки зору простого громадянина, який по новому паспорту не може потрапити в Європу, а очікує до п'яти-шести годин, то це є також одна із проблем.

• Сергій Маковський, експерт у галузі європейської інтеграції, зовнішньої політики України та країн Європи, історії міжнародних відносин та світової політики КІМО:

- Розумію, що вчити представників прикордонних областей транскордонному співробітництву, або реалізовувати транскордонні проекти, великого сенсу немає. Хочу звернути увагу, що Європейська регіональна політика, елементами якої є транскордонне співробітництво, і елементами якої є Єврорегіони, це лише два компоненти. І Україні абсолютно не звертають увагу на третій елемент регіональної політики і третю форму залучення регіонів залучення регіонів до участі в співробітництві. Це так звана трирівнева система управління чи Концепція трирівневого управління, яка реалізується в Європейському Союзі із 1973 року, з появою і легітимізацією Комітету Регіонів на той момент ще Європейського економічного співтовариства. В чому сенс цієї системи? До її появи співробітництво відбувалось виключно на двосторонній направленості: держава - наднаціональні органи Європейського Союзу.

Це була конкурентна система, яка фактично будувалась на протиставленні інтересів національних та інтересів наднаціональних. І це призводило до конфлікту і до потреби ЄС постійно їх врегульовувати.

Виникла ідея ввести у конкурентну систему третю складову, і нею стали регіони. І не обов'язково регіони у формальному підході, як адміністративно-територіальні одиниці держав-членів Європейського Союзу. Ця концепція передбачає можливість будь-яких об'єднань міських, сільських громад... На сьогодні, після підписання Угоди про Асоціацію, українські регіони отримали невеличку шпаринку для доступу у цю систему трирівневого управління, яка існує в Європейському Союзі. Мені відомо два приклади, коли два з існуючих Єврорегіонів, в яких бере участь Україна, мають статус спостерігача в Комітеті Регіонів ЄС. І з точки зору стратегічної перспективи бути присутніми і бути "вмонтованими" в систему прийняття рішень в Європейському Союзі, було б набагато цікавіше, аніж просто займатись інфраструктурними проектами з побудови мостів, переходів, або чомусь подібному.

Чому система багаторівневого управління зацікавила Європейський Союз і чому вони почали її для себе реалізовувати? З одного боку це дало можливість залучити регіони до прийняття рішень в обхід державних національних центрів, фактично - в обхід столиць. Це дало можливість зняти напругу із відцентровими рухами, які мали місце у багатьох регіонах Європейського Союзу. Як ви розумієте, в Україні ця проблема присутня і вилилась у те, що ми зараз маємо в тому числі і на Сході. Звичайно, применшувати роль наших північно-східних сусідів ми не маємо, але при цьому те, що зацентралізованість вертикалі влади мала місце і не сприяла просуванню інтересів місцевих громад, це - теж відбувалось.

Другий момент пов'язаний із цією системою трирівневого управління, це те, що є можливість і доступ до Фонду Регіонального розвитку Європейського Союзу, який є одним зі структурних фондів, відповідно на сьогодні регіони України можуть отримати фінансування через цей фонд лише у тому випадку, якщо вони виступають співучасниками проектів, які подаються і виграють регіони-члени країн ЄС. То ж ми отримуємо ситуацію "молодшого брата", який не впливає на структуру проекту, на отримання коштів, а лише виступає бенефіціаром часткових інтересів Європейського Союзу.

Україні варто було б звернути увагу на своїх сусідів, як на окремі держави, з власними національними інтересами і власними політиками. Україні було б значно цікавіше зайнятися розробкою якщо не стратегії, то принаймні, концепції регіональної політики, якої в нашої держави поки що немає. І, маючи подібну концепцію щодо різних регіонів, які можуть бути навколо нас, ми могли б більш активніше просувати саме залученість регіонів України до систем наднаціонального управління Європейського Союзу. Це дозволило б структурувати ту активність, яку на сьогодні регіони мають в рамках транскордонного співробітництва і в рамках системи Єврорегіонів.

• Сергій Сидоренко, головний редактор «Європейська правда»

- Я хотів би зреагувати на тезу, яку висунула Іванна Орестівна з приводу політики "Нуль конфліктів із сусідами". Як на мене, то у нас ця політика уже була, але вона була у дещо викривленому вигляді і зараз ми розгрібаємо її наслідки. Її точніше можна назвати так: "Ігнорування конфлікту із сусідами. Конфлікти є, але ми їх не помічаємо". Це, зокрема, і те, що у нас було протягом десятиріч у відносинах з Угорщиною, і те, що зараз вилилося у нинішній конфлікт. Майже те ж саме, за виключенням незначних відмінностей, - з Польщею. Меншою мірою, але були проблеми зі Словаччиною, значною мірою це було із Румунією... Тобто, дійсно, протягом двадцяти років нашої незалежності ми цих проблем намагалися не помічати.

Що ж змінилося зараз? Маю щире і глибоке переконання, що нинішні глибокі протиріччя були неуникними, саме через те, що у нас була політика ігнорування конфліктів, або ж ігнорування суперечностей. Погоджуюсь із тезою, що ми починаємо набувати суб'єктність навіть у своїх очах. У нас суб'єктності ніколи не було. Власне, в цьому і полягала наша політика ігнорування протиріч, мовляв "вони є, але нехай буде, не будемо чіпати".

Але після Революції Гідності Україна нарешті почала усвідомлювати, що у нас є власний інтерес, і він для нас значно важливіший, ніж будь-що інше. І цілком природньо і неуникно що це викликало конфлікти із усіма нашими близькими сусідами, більшою мірою, або ж меншою.

Найбільше це проявилось з Угорщиною, немає сенсу це детально пояснювати. З Польщею це проявилось тому, що ми почали говорити, що наша історична пам'ять для нас також важлива. Ми не готові її забувати, наші люди про це думають. З Румунією на щастя ми уникнули погіршення відносин, тому що наші зміни у нас, наша суб'єктність співпала із нинішніми інтересами Румунії і тим, що нині в Румунії така влада.

Нам не потрібно лякатись цієї суб'єктності, ми вперше почали її усвідомлювати і головне не змінити цей підхід. І якщо ми покажемо нашим сусідам, партнерам і друзям, що це дійсно нова Україна, з іншою ментальністю... Так, як свого часу розвалився СРСР і ніхто не вимагав від колишніх уламків цієї недоімперії слідувати цінностям, які були за радянських часів. Бо всі зрозуміли, що країни планують жити по-новому, жити в новій парадигмі. Так само і Україна має показати, що для нас є неуникними ті зміни, які ми для себе поставили.

Тепер щодо спільних інтересів, я переконаний, що нинішні тертя із сусідами призведуть до покращення відносин, як тільки сусіди усвідомлять, що у нас все всерйоз і надовго. Тому що спільні інтереси нікуди не діваються, ми залишаємось сусідами, географія незмінна. Угорщина, хай там що, але залишиться нашим сусідом. І якщо через деякий час ми продемонструємо, що не загрожуємо сусідам, а лише захищаємо свій національний інтерес, то цей інтерес переможе. Тому що і для Угорщини, і для Польщі, для Словаччини та інших країн-сусідів, вигідно мати добрі відносини з нами. Якщо ми продемонструємо, що спроможні на конструктивний діалог, то зрештою, усе має стабілізуватись. Але потрібно бути готовим, що це буде забирати тривалий час.

Що мене до певної міри тішить у цьому процесі, це те, що ми, на жаль, не з початку 2014 року, але принаймні, віднедавна, почали ставитись серйозно до діалогу. Ми не можемо переконати своїх сусідів, що ідемо правильним шляхом, якщо не будемо їм цього вчергове пояснювати. Для того, щоб пояснювати, потрібні потужні посольства. Ті, хто слідкує за нашими двосторонніми відносинами, зокрема, на Закарпатті всі знають, як у нас усе було складно зі Словаччиною. Іще гірше було із Чехією. З Угорщиною до певної міри було краще, бо там був кращий склад посольства, але не було посла... Зрештою, на щастя, керівництво України зрозуміло, що така ситуація неприйнятна, тепер маємо послів в усіх трьох державах і, не вдаючись у деталі, усі три посольства є дуже конструктивними. З Румунією також, на мій погляд, зараз, якщо ми говоримо про дипломатичну роботу, все іде відносно добре. І це - важливо. Наша роль як журналістів та представників громадянського суспільства, підтримувати цей діалог зі свого боку. Бо лише дипломатичний діалог нічого не дасть. Якщо зі свого боку ми не будемо постійно пояснювати, що ми змінюємось, бо ми будуємо нову Україну, а не тому, що загрожуємо Угорщині, то нашим дипломатам буде набагато складніше це пояснити нашим колегам в Угорщині. Тому я хочу закликати всіх працювати над тим, щоб пояснювати це нашим партнерам, друзям і колегам там, за кордоном.

І ще один момент щодо того, що регіони мають долучатись до певних ініціатив, наведу цитату колишнього президента Естонії. Тоомас Хендрик Ільвес нещодавно розповів мені свою історію візиту до Києва років з десять тому. Тоді він приїхав розповісти про досвід і успіхи естонських реформ, і стикнувся, що після того, як передав мікрофон для запитань у зал, а в залі сиділи представники центральних органів виконавчої влади: заступники міністрів, голови департаментів, люди, які формують політику. І він розповів, що йому не довелося відповідати на жодне запитання, бо протягом півгодини зала почала дискутувати між собою, всі сперечались, чому в України не вийде. Один сказав, що Естонія маленька, а Україна - велика. Інший сказав, що Естонія протестантська, а Україна - Православна. Була купа різних варіантів, коли всі сперечались і доводили, чому не вийде. Але це абсолютний деструктив. Набута наша особливість, коли влада спихала із себе відповідальність, щоб замість того, щоб щось робити на своєму секторі. Сюди ж можна віднести і сумний приклад із заваленими пунктами на кордоні України із ЄС. На мій погляд це найяскравіший приклад і він стосується не лише Закарпаття. Та ж історія, тільки в більшому масштабі була на Львівщині, на прикордонних пунктах із Польщею: там іще більше грошей втрачено. Тому що всі чекали, коли ж ДФС зробить. А мільйони листів від місцевої влади, від інших органів влади, від нашого посольства, на жаль, не було. А ми, як Україна, як різні органи влади, мали б робити навіть те, що не зобов'язані - тільки так досягається успіх.

І запитання до Отто Ковчара, Почесного консула Чеської Республіки в Ужгороді. Я майже не згадав про наші стосунки із Чехією, окрім того, що раніше був такий консул, якого краще б там не було. А сьогодні, на щастя, маємо нормальний політичний діалог. Але, поза тим, я не можу сказати, що у нас все ідеально з Чехією, які зараз там складнощі у політиці... Чи можемо ми все ж таки говорити про те, що Чехія на політичному, суспільному рівні буде готова сприймати зміни в Україні? Чи розуміють в Чехії, що Україна змінюється і це є принципово нова країна, можливо, з новими наративами. Що ви про це думаєте?

•Отто Ковчар, Почесний консул Чеської Республіки в Ужгороді:

- Я дякую організаторам за запрошення. Тема Європейської інтеграції і питань, які з цим пов'язані, для Закарпаття дуже близька і не сьогоднішня. Багато хто і багато чому вчився у закарпатців ще із початку 90-х років. Свою, або нашу інтеграцію ми починали з перших днів здобуття незалежності. Сьогодні кілька разів звучало питання напруги у наших стосунках з угорцями. До речі, Угорщина була однією з перших держав, яка визнала незалежність України. Це була і є держава, яка протягом усіх років багато нам допомагає, в тому числі і в економічній сфері. На сьогодні у Закарпатті зареєстровано і працює понад 600 суб'єктів господарювання з іноземними інвестиціями, і більша частина - з країн Вишеградської четвірки, наших безпосередніх сусідів. При чому, левова частка - з угорським капіталом. І не з таким капіталом, як у нас трапляється: з Кіпру, Данії і т.д., не хочу далі розвивати цю "офшорну" тему. Що стосується Чеської Республіки, то головний закон України і Чеської Республіки, Конституція, передбачають дві форми державного устрою. Я розумію цей натяк, який декілька разів, особливо протягом останніх кількох років спілкування, відноситься до висловлювань більше президента, аніж представників Чеської республіки. Але це треба розуміти: Президент Чеської Республіки у своїй державі, має скоріше чисто представницькі функції. Це слід розуміти. Нещодавно пройшло восьме засідання міжурядової українсько-чеської комісії, в її рамках пройшов і бізнес-форум. І віце-прем'єр, який очолює українську сторону нашої міжурядової комісії, мав розмову з прем'єром Чехії, де було отримано відповідні запевнення щодо підтримки України в її євроінтеграційних намаганнях. До прикладу, якщо перейти на регіональний рівень, найближчим часом на Закарпатті з робочим візитом буде Надзвичайний і повноважений посол Чеської Республіки, під час візиту буде підписана угода між Закарпатською обласною радою і Устецьким краєм про створення так званого регіонального Чеського Дому. Це буде ще один із проектів, який показує, наскільки активна наша місцева регіональна влада у співпраці з регіонами відповідних європейських держав. Зараз я, як Почесний консул Чеської Республіки говорю за Чеську Республіку. Знову ж таки, кілька днів тому у нас була делегація із Пардубіцького краю, у нас більш ніж десятирічна історія співпраці із Краєм Вісочіна Чеської Республіки.

Ну, а щоб повернутися до болючого "угорського питання", то я скажу, що сьогодні якраз наші чотири міністри зустрічаються, ведуться переговори по зміни позиції Угорщини до ряду таких вразливих питань у наших двосторонніх відносинах. Хочу, пане Сергію, вас підтримати, що дуже важливо своєчасне і кваліфіковане представництво України у наших сусідів. І при тому всьому, що сьогодні у нас знаходяться дипломати найвищого класу у цих державах, я це десь уже і висловлював, я не згоден з тим, що Уряд прийняв рішення про згортання наших дипломатичних відносин з Російською Федерацією. Є хороший вираз: коли дипломати мовчать, говорять гармати. І ми повинні це розуміти. Краще б ми цього не розуміли, бо там гинуть наші співвітчизники. І це є найбільша проблема у наших відносинах. Я згоден, що не ми ініціатори оцієї війни і треба всі сили прикласти, щоб її зупинити. Але в отому числі і дипломатичним шляхом.