dle бесплатно

В даному розділі публікуються матеріали, які були підготовлені в рамках  проекту "Просування реформ в регіони" за сприяння Європейського Союзу. Зміст цих матеріалів є виключною відповідальністю Громадського центру євроінтеграції та розвитку українсько-польських зв’язків "Від Варти до Бугу" (проект "Вінницький радіо-офіс реформ"), який є автором матеріалу, і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу.

Україна має інтенсивний політичний діалог із західними сусідами, але досі немає насиченого діалогу між науковцями, митцями, громадськими організаціями, експертними групами


22 червня 2018 року в Ужгороді пройшла конференція «Україна-ЄС: коли зникають кордони», яку провів Інститут економічних досліджень та політичних консультацій в рамках Проекту «Просування реформ у регіони» та «Діалог зі сприяння торгівлі», що фінансуються ЄС.

Конференцію відкрила Віце-прем`єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Іванна Климпуш-Цинцадзе.

«Ми маємо інтенсивний політичний діалог із західними сусідами, безвіз забезпечує міжлюдські контакти. Але досі немає насиченого діалогу між науковцями, митцями, громадськими організаціями, експертними групами. Нещодавно я мала зустріч з угорськими журналістами, і це був їхній перший візит до Києва за всю кар`єру, – сказала Іванна Климпуш-Цинцадзе. – Ми досить довго дивилися на Центральну Європу, як на джерело натхнення, але не бачили окремих країн з їхніми інтересами. І нас так само розглядали, як частину пострадянського світу». Тепер, вважає Віце-прем`єр-міністр, коли держава набуває суб`єктності на міжнародній арені, треба переглянути статус-кво у питаннях громадянства, мови, історії, символів тощо, а також вчитися формувати відносини із сусідами на основі взаємоповаги.


Своєю чергою голова правління Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Ігор Бураковський підтримав тезу Віце-прем’єр-міністра та наголосив на важливості об’єднання зусиль всіх гілок влади та громадського сектору щодо імплементації положень Угоди про асоціацію. «В Україні зараз є надзвичайно високий рівень суспільної підтримки євроінтеграції. Важливо, щоб ця підтримка трансформувалася в кроки громадських активістів, представників центральної та місцевої влади, спрямовані на втілення високих стандартів, які пропонує Європа. Проект ЄС «Просування реформ в регіони», який впроваджують Інститут економічних досліджень та політичних консультацій разом з «Європейською правдою», якраз займається цією трансформацією. Проект вже об'єднує 60 регіональних ГО та ЗМІ, які своєю діяльністю реально сприяють побудові Європи в Україні», – додав він.


Відео панельної дискусії на тему: "Ключові тенденції відносин України з країнами-сусідами: спільні інтереси vs протиріччя".

Учасники панельної дискусії:

• Ігор Бураковський, Голова Правління ГО «Інститут економічних досліджень та політичних консультацій»

• Іванна Климпуш-Цинцадзе, віце-прем´єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України

• Отто Ковчар, Почесний консул Чеської Республіки в Ужгороді

• Віктор Мікулін, заступник голови Закарпатської обласної державної адміністрації

• Сергій Маковський, експерт у галузі європейської інтеграції, зовнішньої політики України та країн Європи, історії міжнародних відносин та світової політики КІМО

• Сергій Сидоренко, головний редактор «Європейська правда»



Ігор Бураковський, Голова Правління ГО «Інститут економічних досліджень та політичних консультацій»:
- Після того, як ми підписали Угоду про Асоціацію, і в процесі того, як ми адаптуємо відповідні європейське законодавство, а відповідно це зобов'язання України, вони стають частиною нашого внутрішнього законодавства. Усе це є надзвичайно важливим і ми тепер по-іншому маємо і по-іншому життя змушує будувати стосунки з нашими сусідами. Ми бачимо, що тут є спільні інтереси і ми вдячні міжнародній спільноті за підтримку, яку має сьогодні Україна у зв'язку з анексією Криму та військовими діями, які були спровоковані Російською Федерацією та фактично нею ведуться на сході України. То ж, нам дуже важлива підтримка міжнародних інституцій, як з боку окремих країн, так і Європейського Союзу, як організації. Але, з іншого боку, ми також прекрасно розуміємо, що життя складне, тому можуть виникати певні протиріччя. То ж наша перша сесія саме присвячена цьому: де і як ми можемо співпрацювати активніше, зважаючи на все тло, і, звичайно, на які проблеми маємо звертати особливу увагу.

Іванна Климпуш-Цинцадзе, віце-прем'єрєр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України:
- Хочу зосередитися на тому, як ми сьогодні бачимо проблеми, можливості, перспективи, взаємодії із нашими найближчими сусідами. В Ужгороді це дуже сильно відчувається. Закарпаття - це та область, яка має кордон із чотирма країнами Європейського Союзу, і вона точно відчуває і позитиви, і, можливо, напругу, яку ми маємо в тому чи іншому контексті, з нашими країнами-партнерами. Бо що таке добросусідські взаємини? Ми всі до них прагнемо, намагаємося формувати на основі добросусідських взаємин і свою безпеку, і позиціонування своїх інтересів в регіоні, і, одночасно, використовуючи наявні інструменти, забезпечувати економічний розвиток держави. В тому числі і використовуючи ресурси і можливості добросусідських взаємин. І мені здається, можливо, це така контраверсійна річ, яку я скажу, що подекуди ось ця близькість, яку ми маємо і етнічну, і культурну, і економічну, і історичну, які ми маємо з найближчими сусідами, вона очевидно може бути основою для великих додаткових можливостей. А, одночасно, може створювати і загострювати додаткові проблемні питання і деколи з країнами, які найбільш віддалені легше налагодити якісні зв'язки, у порівнянні з тими країнами, які знаходяться до нас найближче.

Якщо пригадуєте, на початку 2000-х років у Туреччини була така зовнішньополітична концепція "Нуль проблем із сусідами". І це може слугувати орієнтиром, ідеалом... це не є точка призначення, але ця концепція створювала для Туреччини можливості максимально зняти проблеми у взаєминах, щоб бути ефективнішою у регіональному позиціонуванні тощо.

Коли ви визнаєте проблему, важко очікувати швидкого її вирішення, але це вже намічення шляху. Але ми з вами знаходились довгий час приблизно у парадигмі думання "Схід-Захід". І ми себе продовжували відносити до Сходу, а зараз, особливо після Революції Гідності, ми стали несподіванкою навіть для багатьох наших сусідів, що ми стали набувати суб'єктності, по-іншому будувати взаємини з нашими сусідами.

Сьогодні ми маємо активний діалог на офіційному рівні, він не завжди простий. Ми маємо шалені, яскраві, насичені людські контакти: та кількість біометричних паспортів і 550 тисяч перетинів кордону протягом року за біометричними паспортами, яку маємо протягом року існування безвізу, говорить про те, що у нас є серйозні міжлюдські контакти. Але разом з тим, як на мене, у нас немає насиченого рівня контактів між науковцями, митцями, експертами, громадськими організаціями. Це та недостача, яку нам потрібно ліквідовувати. Нещодавно на "Європейській правді" була стаття польського політика Міхала Боня, це парламентар Європейського Союзу. Він говорив про те, що політика "Пробачаємо і просимо пробачення", яку ми намагалися впровадити з Польщею наприкінці 2000-х років провалилась саме тому, що за діалогом офіційним, за діалогом істориків не було загального розуміння проблем і рефлексування стосовно проблем і болючих точок на рівні суспільства. То ж нам потрібно налагоджування такого діалогу між людьми і експертними групами.

Я вірю і відчуваю, що Україна знаходиться на новому етапі взаємодії зі своїми сусідами, і я свідомо зупиняюся на цьому нашому етапі європейської інтеграції, бо ми довго дивились на країни Західної Європи, як на натхненників, мовляв, саме тим шляхом, яким пішла Польща, Угорщина, Словаччина, Румунія - це той приклад, яким ми бачили. Але свідомо чи ні, ми не бачили окремих країн з їх власними національними інтересами та пріоритетами... А розглядали радше, як таке загальноєвропейське спільне утворення... Так само і нас продовжували розглядати, як частину того пострадянського простору, який не відомо куди належить. І ось, після Революції Гідності, ми проявились, проявились несподівано, набуваючи своєї суб'єктності, проявились підсвідомим розумінням своїх національних інтересів, і державного інтересу. І на цьому тлі нам потрібно вчитись вибудовувати взаємини з нашими сусідами. І ми до цього часу поки що тільки підходимо до основ формування своєї національної політики. Але, якщо ми підходимо до них, то мусимо так само розуміти, що це означає, що ми маємо переглянути існуючий на протязі 27 років статус-кво в питанні громадянства, мови, в питаннях освіти, історії, пам'яток, символіки... Маємо напрацювати нові взаємини на принципах поваги, взаємності, довіри, використовуючи майбутнє, як найбільший стимул для наших взаємин, разом з тим вміючи чесно і об'єктивно поглянути на історичні негаразди і різні взаємини з нашими сусідами. І тому з такою націленістю ми намагаємося зараз рухатись. Останнім часом, на мою думку, Україна навчилась вести конструктивний діалог, відстоюючи власні інтереси і власну думку, власний державний інтерес, наполягаючи на ньому, і разом з тим, з повагою ставлячись до інших країн.

Маємо пам'ятати, що на цьому шляху налагодження діалогу і взаємин з нашими сусідами, ми маємо іще одного гравця, який не завжди зрозуміло чи відкрито присутній в наших діалогах. Цей гравець - Російська Федерація і Кремль. Це намагання Кремля використовувати у наших взаєминах з країнами Західної цивілізації найменші розбіжності для того, щоб дискредитувати єдність, та дискредитувати Україну, просувати наратив про Україну, як "недодержаву", яка не може спромогтися на самостійні дії, яка не може реалізувати себе.

І ми знаємо, що тут, на Закарпатті, безпосередньо неодноразово були спроби "запалити" цей регіон і ми, завдяки правоохоронцям і спецслужбам, знаємо, що ниточки від тих дій ведуть до Російської Федерації. Але поки що, слава Богу, ці плани кремлівських стратегів зазнали поразки. Зазнали поразки і через мудрість, і історичне вміння жителів Закарпаття жити у згоді між різними націями. Тут є глибока, давня історія цього співжиття, коли повага до інших не заважала плекати свій український стрижень. Як на мене це дає вміння жителям Закарпаття, громадянам України в толерантний спосіб вирішувати проблеми. І всі ці "вкиди" щодо проблем, можливі тільки тоді, якщо вони підтримуються ззовні: чи то Російською Федерацією, чи активними і маніпулятивними діями наших угорських колег. Дуже сподіваємось на нові і позитивні кроки у вирішенні надуманої істерії, яка розгорнута щодо "Закону про освіту" і мовної статті, що ми знайдемо конструктив і почуємо один одного і знайдемо можливості імплементації цього закону з повагою до представників національної меншини, з можливістю їх соціальної адаптації і реалізації, професійної і особистісної реалізації в Україні.

Ми зараз пожинаємо плоди через те, що Україна довгий час не мала своєї власної позиції, свого бачення, не приділяла уваги регіонам, їхнім проблемам і потребам, в такій мірі, як цього вимагала державна політика. А коли ми набуваємо суб'єктності, то це займає час, щоб реалізувати всі ті завдання, які ми ставимо в час, коли ми ведемо війну.

Попри всі ці проблеми, які ми сьогодні бачимо, маємо через Угоду про Асоціацію, і через безвіз, і через велику кількість програм ЄБРР, Європейського інвестиційного банку, партнерських програм європейської допомоги, прикордонної співпраці, транскордонної співпраці, які ми до кінця не використовуємо через ті проблеми, які я окреслила, і через кадрову проблему, яку ми гостро відчуваємо, через те ми і проводимо нині реформу державної служби, щоб підняти престиж державної служби і вимагати від держслужбовців більшого. І ми бачимо, що є "вікно можливостей", яким варто було б скористатися... І бачимо результат використання того вікна можливостей і тих змін, які ми робимо сьогодні в країні. Тому що вже ми бачимо протягом останнього року експорт наших товарів і послуг до Словаччини зріс на 40 відсотків. Експорт товарів і послуг до Чехії, Угорщини та до Польщі зріс від 24 до 27 відсотків. І ми маємо можливості розширювати асортимент експортованих товарів і західні області України мають також великі можливості та стануть рушійною силою, який може допомогти Україні ефективно інтегруватися.

Ми розуміємо, що маємо проблему із відтоком людського ресурсу, багато хто вирішив, скориставшись безвізом, шукати додаткових можливостей, а західні партнери із задоволенням відкривають для українців свої ринки праці. Але це не те, що надихає уряд, тому завдання уряду ми бачимо у стимулах економічного розвитку в Україні і розвитку кожного громадянина.

Віктор Мікулін, заступник голови Закарпатської обласної державної адміністрації про інвестиційні проекти і співпрацю із сусідами:
- Чому у нас сьогодні не реалізовуються деякі інвестиційні проекти? Румунія - з Україною немає Угоди, затримуються серйозні інфраструктурні проекти. Це вже триває понад рік. Міст мав будуватись вже 10 років, угоди немає між урядами... З'явиться угода, є кошти на будівництво прекрасного переходу, 900 метрів міст через річку Тиса. І через відсутність угоди ми не можемо приступити до реалізації.

У нас прекрасні стосунки, є програма на півночі - "Білорусь-Україна-Польща", та на півдні - "Словаччина-Румунія-Україна"... Тому я наголошую, що співпраця Закарпаття із цією програмою на півночі дуже слабка. Я наведу приклади. В рамках відповідної програми Львівська область з Польщею має 60 програм, виграні проекти, а Закарпатська область - одну-дві програми. Тому закликаю, тут могла б відбутись велика співпраця. І ми ставимо таке завдання. Закарпаття зараз готує велику конференцію у сусідньому воєводстві. І будемо раді, коли громадськість долучиться до цього проекту. Ми проводимо вперше дні добросусідства з Польщею і маємо мрію, що 36 кілометрів, які є кордоном між Польщею і Закарпаттям, ми б хотіли налагодити цю співпрацю щоб у нас був перехід. Тобто митний і прикордонний перехід. У нас там два Національні парки: Лужанський парк, де старі праліси... Ми пішли на співпрацю із цими національними парками, але нам конче потрібно, щоб між Польщею і Україною в Закарпатській області був повноцінний перехід.

Коли ми говоримо, що зникають кордони, то ми з одного боку кажемо, що вони зникнуть... А з іншого вони виростають. Сьогодні з'явилась постанова Уряду, що лінія Державного кордону це одне, а інженерні споруди - інше. І іноді ця відстань - до десяти кілометрів. І тепер тисячі і, можливо, мільйони гектарів землі опинились між колючим дротом і державним кордоном. То я ставлю собі питання, і прикордонникам їх ставлю: як же це може бути, ми йдемо у Європу, намагаємося, щоб не було кордонів... І водночас відновлюємо колючий дріт. Це є проблема національного масштабу!

На Закарпатті має з'явитись біля 19 нових переходів, але протягом уже 3-х років ми не відкрили жодного переходу. Тому тут нам теж потрібна допомога, як уряду, так і громадськості. Підіймати цю проблему. Бо коли наші громадяни по 5-6 годин знаходяться на переході, це є проблема. Вдумайтесь, між Державною прикордонною службою і Митною немає спільного сервера!  Спочатку в ручному режимі набирають дані про громадянина одні служби і вносять у базу даних, а потім те ж роблять інші. Європейці з цього тільки дивуються. І коли у нас один чи два митники працюють на лінії, а на тому боці шість-вісім митників і прикордонників, то це є також проблема. Підіймаючи цю проблему, я говорю з точки зору простого громадянина, який по новому паспорту не може потрапити в Європу, а очікує до п'яти-шести годин, то це є також одна із проблем.

Сергій Маковський, експерт у галузі європейської інтеграції, зовнішньої політики України та країн Європи, історії міжнародних відносин та світової політики КІМО:
- Розумію, що вчити представників прикордонних областей транскордонному співробітництву, або реалізовувати транскордонні проекти, великого сенсу немає. Хочу звернути увагу, що Європейська регіональна політика, елементами якої є транскордонне співробітництво, і елементами якої є Єврорегіони, це лише два компоненти. І Україні абсолютно не звертають увагу на третій елемент регіональної політики і третю форму залучення регіонів залучення регіонів до участі в співробітництві. Це так звана трирівнева система управління чи Концепція трирівневого управління, яка реалізується в Європейському Союзі із 1973 року, з появою і легітимізацією Комітету Регіонів на той момент ще Європейського економічного співтовариства. В чому сенс цієї системи? До її появи співробітництво відбувалось виключно на двосторонній направленості: держава - наднаціональні органи Європейського Союзу.

Це була конкурентна система, яка фактично будувалась на протиставленні інтересів національних та інтересів наднаціональних. І це призводило до конфлікту і до потреби ЄС постійно їх врегульовувати.

Виникла ідея ввести у конкурентну систему третю складову, і нею стали регіони. І не обов'язково регіони у формальному підході, як адміністративно-територіальні одиниці держав-членів Європейського Союзу. Ця концепція передбачає можливість будь-яких об'єднань міських, сільських громад... На сьогодні, після підписання Угоди про Асоціацію, українські регіони отримали невеличку шпаринку для доступу у цю систему трирівневого управління, яка існує в Європейському Союзі. Мені відомо два приклади, коли два з існуючих Єврорегіонів, в яких бере участь Україна, мають статус спостерігача в Комітеті Регіонів ЄС. І з точки зору стратегічної перспективи бути присутніми і бути "вмонтованими" в систему прийняття рішень в Європейському Союзі, було б набагато цікавіше, аніж просто займатись інфраструктурними проектами з побудови мостів, переходів, або чомусь подібному.

Чому система багаторівневого управління зацікавила Європейський Союз і чому вони почали її для себе реалізовувати? З одного боку це дало можливість залучити регіони до прийняття рішень в обхід державних національних центрів, фактично - в обхід столиць. Це дало можливість зняти напругу із відцентровими рухами, які мали місце у багатьох регіонах Європейського Союзу. Як ви розумієте, в Україні ця проблема присутня і вилилась у те, що ми зараз маємо в тому числі і на Сході. Звичайно, применшувати роль наших північно-східних сусідів ми не маємо, але при цьому те, що зацентралізованість вертикалі влади мала місце і не сприяла просуванню інтересів місцевих громад, це - теж відбувалось.

Другий момент пов'язаний із цією системою трирівневого управління, це те, що є можливість і доступ до Фонду Регіонального розвитку Європейського Союзу, який є одним зі структурних фондів, відповідно на сьогодні регіони України можуть отримати фінансування через цей фонд лише у тому випадку, якщо вони виступають співучасниками проектів, які подаються і виграють регіони-члени країн ЄС. То ж ми отримуємо ситуацію "молодшого брата", який не впливає на структуру проекту, на отримання коштів, а лише виступає бенефіціаром часткових інтересів Європейського Союзу.

Україні варто було б звернути увагу на своїх сусідів, як на окремі держави, з власними національними інтересами і власними політиками. Україні було б значно цікавіше зайнятися розробкою якщо не стратегії, то принаймні, концепції регіональної політики, якої в нашої держави поки що немає. І, маючи подібну концепцію щодо різних регіонів, які можуть бути навколо нас, ми могли б більш активніше просувати саме залученість регіонів України до систем наднаціонального управління Європейського Союзу. Це дозволило б структурувати ту активність, яку на сьогодні регіони мають в рамках транскордонного співробітництва і в рамках системи Єврорегіонів.


Сергій Сидоренко, головний редактор «Європейська правда»
- Я хотів би зреагувати на тезу, яку висунула Іванна Орестівна з приводу політики "Нуль конфліктів із сусідами". Як на мене, то у нас ця політика уже була, але вона була у дещо викривленому вигляді і зараз ми розгрібаємо її наслідки. Її точніше можна назвати так: "Ігнорування конфлікту із сусідами. Конфлікти є, але ми їх не помічаємо". Це, зокрема, і те, що у нас було протягом десятиріч у відносинах з Угорщиною, і те, що зараз вилилося у нинішній конфлікт. Майже те ж саме, за виключенням незначних відмінностей, - з Польщею. Меншою мірою, але були проблеми зі Словаччиною, значною мірою це було із Румунією... Тобто, дійсно, протягом двадцяти років нашої незалежності ми цих проблем намагалися не помічати.

Що ж змінилося зараз? Маю щире і глибоке переконання, що нинішні глибокі протиріччя були неуникними, саме через те, що у нас була політика ігнорування конфліктів, або ж ігнорування суперечностей. Погоджуюсь із тезою, що ми починаємо набувати суб'єктність навіть у своїх очах. У нас суб'єктності ніколи не було. Власне, в цьому і полягала наша політика ігнорування протиріч, мовляв "вони є, але нехай буде, не будемо чіпати".

Але після Революції Гідності Україна нарешті почала усвідомлювати, що у нас є власний інтерес, і він для нас значно важливіший, ніж будь-що інше. І цілком природньо і неуникно що це викликало конфлікти із усіма нашими близькими сусідами, більшою мірою, або ж меншою.

Найбільше це проявилось з Угорщиною, немає сенсу це детально пояснювати. З Польщею це проявилось тому, що ми почали говорити, що наша історична пам'ять для нас також важлива. Ми не готові її забувати, наші люди про це думають. З Румунією на щастя ми уникнули погіршення відносин, тому що наші зміни у нас, наша суб'єктність співпала із нинішніми інтересами Румунії і тим, що нині в Румунії така влада.

Нам не потрібно лякатись цієї суб'єктності, ми вперше почали її усвідомлювати і головне не змінити цей підхід. І якщо ми покажемо нашим сусідам, партнерам і друзям, що це дійсно нова Україна, з іншою ментальністю... Так, як свого часу розвалився СРСР і ніхто не вимагав від колишніх уламків цієї недоімперії слідувати цінностям, які були за радянських часів. Бо всі зрозуміли, що країни планують жити по-новому, жити в новій парадигмі. Так само і Україна має показати, що для нас є неуникними ті зміни, які ми для себе поставили.

Тепер щодо спільних інтересів, я переконаний, що нинішні тертя із сусідами призведуть до покращення відносин, як тільки сусіди усвідомлять, що у нас все всерйоз і надовго. Тому що спільні інтереси нікуди не діваються, ми залишаємось сусідами, географія незмінна. Угорщина, хай там що, але залишиться нашим сусідом. І якщо через деякий час ми продемонструємо, що не загрожуємо сусідам, а лише захищаємо свій національний інтерес, то цей інтерес переможе. Тому що і для Угорщини, і для Польщі, для Словаччини та інших країн-сусідів, вигідно мати добрі відносини з нами. Якщо ми продемонструємо, що спроможні на конструктивний діалог, то зрештою, усе має стабілізуватись. Але потрібно бути готовим, що це буде забирати тривалий час.

Що мене до певної міри тішить у цьому процесі, це те, що ми, на жаль, не з початку 2014 року, але принаймні, віднедавна, почали ставитись серйозно до діалогу. Ми не можемо переконати своїх сусідів, що ідемо правильним шляхом, якщо не будемо їм цього вчергове пояснювати. Для того, щоб пояснювати, потрібні потужні посольства. Ті, хто слідкує за нашими двосторонніми відносинами, зокрема, на Закарпатті всі знають, як у нас усе було складно зі Словаччиною. Іще гірше було із Чехією. З Угорщиною до певної міри було краще, бо там був кращий склад посольства, але не було посла... Зрештою, на щастя, керівництво України зрозуміло, що така ситуація неприйнятна, тепер маємо послів в усіх трьох державах і, не вдаючись у деталі, усі три посольства є дуже конструктивними. З Румунією також, на мій погляд, зараз, якщо ми говоримо про дипломатичну роботу, все іде відносно добре. І це - важливо. Наша роль як журналістів та представників громадянського суспільства, підтримувати цей діалог зі свого боку. Бо лише дипломатичний діалог нічого не дасть. Якщо зі свого боку ми не будемо постійно пояснювати, що ми змінюємось, бо ми будуємо нову Україну, а не тому, що загрожуємо Угорщині, то нашим дипломатам буде набагато складніше це пояснити нашим колегам в Угорщині. Тому я хочу закликати всіх працювати над тим, щоб пояснювати це нашим партнерам, друзям і колегам там, за кордоном.

І ще один момент щодо того, що регіони мають долучатись до певних ініціатив, наведу цитату колишнього президента Естонії. Тоомас Хендрик Ільвес нещодавно розповів мені свою історію візиту до Києва років з десять тому. Тоді він приїхав розповісти про досвід і успіхи естонських реформ, і стикнувся, що після того, як передав мікрофон для запитань у зал, а в залі сиділи представники центральних органів виконавчої влади: заступники міністрів, голови департаментів, люди, які формують політику. І він розповів, що йому не довелося відповідати на жодне запитання, бо протягом півгодини зала почала дискутувати між собою, всі сперечались, чому в України не вийде. Один сказав, що Естонія маленька, а Україна - велика. Інший сказав, що Естонія протестантська, а Україна - Православна. Була купа різних варіантів, коли всі сперечались і доводили, чому не вийде. Але це абсолютний деструктив. Набута наша особливість, коли влада спихала із себе відповідальність, щоб замість того, щоб щось робити на своєму секторі. Сюди ж можна віднести і сумний приклад із заваленими пунктами на кордоні України із ЄС. На мій погляд це найяскравіший приклад і він стосується не лише Закарпаття. Та ж історія, тільки в більшому масштабі була на Львівщині, на прикордонних пунктах із Польщею: там іще більше грошей втрачено. Тому що всі чекали, коли ж ДФС зробить. А мільйони листів від місцевої влади, від інших органів влади, від нашого посольства, на жаль, не було. А ми, як Україна, як різні органи влади, мали б робити навіть те, що не зобов'язані - тільки так досягається успіх.

І запитання до Отто Ковчара, Почесного консула Чеської Республіки в Ужгороді. Я майже не згадав про наші стосунки із Чехією, окрім того, що раніше був такий консул, якого краще б там не було. А сьогодні, на щастя, маємо нормальний політичний діалог. Але, поза тим, я не можу сказати, що у нас все ідеально з Чехією, які зараз там складнощі у політиці... Чи можемо ми все ж таки говорити про те, що Чехія на політичному, суспільному рівні буде готова сприймати зміни в Україні? Чи розуміють в Чехії, що Україна змінюється і це є принципово нова країна, можливо, з новими наративами. Що ви про це думаєте?

Отто Ковчар, Почесний консул Чеської Республіки в Ужгороді:
- Я дякую організаторам за запрошення. Тема Європейської інтеграції і питань, які з цим пов'язані, для Закарпаття дуже близька і не сьогоднішня. Багато хто і багато чому вчився у закарпатців ще із початку 90-х років. Свою, або нашу інтеграцію ми починали з перших днів здобуття незалежності. Сьогодні кілька разів звучало питання напруги у наших стосунках з угорцями. До речі, Угорщина була однією з перших держав, яка визнала незалежність України. Це була і є держава, яка протягом усіх років багато нам допомагає, в тому числі і в економічній сфері. На сьогодні у Закарпатті зареєстровано і працює понад 600 суб'єктів господарювання з іноземними інвестиціями, і більша частина - з країн Вишеградської четвірки, наших безпосередніх сусідів. При чому, левова частка - з угорським капіталом. І не з таким капіталом, як у нас трапляється: з Кіпру, Данії і т.д., не хочу далі розвивати цю "офшорну" тему. Що стосується Чеської Республіки, то головний закон України і Чеської Республіки, Конституція, передбачають дві форми державного устрою. Я розумію цей натяк, який декілька разів, особливо протягом останніх кількох років спілкування, відноситься до висловлювань більше президента, аніж представників Чеської республіки. Але це треба розуміти: Президент Чеської Республіки у своїй державі, має скоріше чисто представницькі функції. Це слід розуміти. Нещодавно пройшло восьме засідання міжурядової українсько-чеської комісії, в її рамках пройшов і бізнес-форум. І віце-прем'єр, який очолює українську сторону нашої міжурядової комісії, мав розмову з прем'єром Чехії, де було отримано відповідні запевнення щодо підтримки України в її євроінтеграційних намаганнях. До прикладу, якщо перейти на регіональний рівень, найближчим часом на Закарпатті з робочим візитом буде Надзвичайний і повноважений посол Чеської Республіки, під час візиту буде підписана угода між Закарпатською обласною радою і Устецьким краєм про створення так званого регіонального Чеського Дому. Це буде ще один із проектів, який показує, наскільки активна наша місцева регіональна влада у співпраці з регіонами відповідних європейських держав. Зараз я, як Почесний консул Чеської Республіки говорю за Чеську Республіку. Знову ж таки, кілька днів тому у нас була делегація із Пардубіцького краю, у нас більш ніж десятирічна історія співпраці із Краєм Вісочіна Чеської Республіки.

Ну, а щоб повернутися до болючого "угорського питання", то я скажу, що сьогодні якраз наші чотири міністри зустрічаються, ведуться переговори по зміни позиції Угорщини до ряду таких вразливих питань у наших двосторонніх відносинах. Хочу, пане Сергію, вас підтримати, що дуже важливо своєчасне і кваліфіковане представництво України у наших сусідів. І при тому всьому, що сьогодні у нас знаходяться дипломати найвищого класу у цих державах, я це десь уже і висловлював, я не згоден з тим, що Уряд прийняв рішення про згортання наших дипломатичних відносин з Російською Федерацією. Є хороший вираз: коли дипломати мовчать, говорять гармати. І ми повинні це розуміти. Краще б ми цього не розуміли, бо там гинуть наші співвітчизники. І це є найбільша проблема у наших відносинах. Я згоден, що не ми ініціатори оцієї війни і треба всі сили прикласти, щоб її зупинити. Але в отому числі і дипломатичним шляхом.






Знайшли помилку в тексті? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter